Розділ «43»

З ванни доносилося бекання, яке Борис сотні разів чув від перевтомлених учених і двічі пережив на собі: на випускний у школі й коли переплутав у лабораторії технічний спирт з водою.

— Вона що, напилася?.. — здивувався юнак.

— Ти дурне чи молоде?.. — запитала пані Гелена.

Юнак умить відчув симпатію до цієї худенької жвавенької бабусі. Вона йому нагадала Безрукого.

— Певно, і те й друге... — відповів розважливо.

— Не мудруй... Ви були цілий день разом. Вона щось з'їла?..

— Та ні... Ми тільки випили кави...

— То чим її стільки вивертає?..

— Без поняття...

У ванні трохи втихомирилося.

— Борис прийшов! — кричала у двері бабуся. — Вийди! Все буде добре!..

— Ні... — простогнала Люба. — Залиште мене... Прошу... Вибач, Борисе... Йди... Я не покажусь тобі... такою...

— То все тому, що треба нормально їсти, а не цмулити лише одну каву!.. — Борис зрозумів, що це повчання стосується його. — Старих треба слухати, а не геройствувати!.. Розум усі загубили, бачу!.. Я вам скоро той запал заглушу!.. Легко!..

— До побачення, — перебив Борис. На стіні у коридорі висів лук. Юнакові здалося, що жвавенька бабуся зараз його зірве і запустить стрілу у Борисів сухий зад.

— Коли вона очухається... Ти теж приходь... Я вам... — пані Гелена недоказала...

— Добре... — прийняв пропозицію геній уже в дверях. — Прийду... З радістю...

— А от щодо радості — то ти поспішив, хлопче!.. — Так тепер на добраніч кажуть бабусі.

«Що за день?.. Куди б не зайшов, мушу тікати!..» — гнівався Борис, збігаючи сходами і вже знаючи, куди він побіжить...