Розділ «43»

— Так, мамо...

— Слава тобі, Господи!.. А я вже грішним ділом думала, що ти... ну... не до дівчат, словом...

Борис почервонів.

— Шкода... Він перевів погляд на калюжу борщу на підлозі...

— Нічого... Він і так трішки пригорів... Хоча я його і врятувала спеціями... Зварю ще...

— Не треба, мамо...

— Згодна, я не професійний кухар. Але погодься — це все-таки краще, ніж напівфабрикати...

— Ти маєш на увазі — корисніше?.. — запитав Борис.

— Нехай буде так...

— Не факт, мамо... Але я про інше... Тобто я хочу сказати, відпочинь... Я повечеряю в Люби...

— То її звати Люба?.. І ти до неї ходиш додому?.. А ти часом у неї...

— Ні, мамо. Я сплю вдома...

— Добре... — Вчена сувора матуся розсміялася. — Бачу, ти вже виріс... І «любові» до моїх страв приховати не можеш. Або не хочеш... І розумієш, що варю я той клятий борщ...

— Аби заспокоїти сумління...

— А коли він пригорає...

— Мусиш вибрати момент, щоб ніби ненароком скинути його з плити...

— Фантастично, синку!.. Ти вже мислиш, як дорослий!..

Борис підійшов до матері, притулився до її грудей. Вона несміливо погладила його смоляні дротяники.

— Я, мамочко, мислю, як дорослий, ще з мокрих пелюшок... З того часу, коли ти почала писати дисертацію... — Він сумно усміхнувся.

Матуся заїхала Борисові по шиї вогким кухонним рушником...