Розділ «43»

Біля власних дверей сумнів розвіявся разом з димом, що витікав із квартири. Зайшов. Закашлявся. Крізь дим знайшов у кухні вікно, відчинив. А вже потім, коли трохи вивітрилось, побачив матусю... Вона стояла над плитою і зосереджено чаклувала над каструлею, докидаючи ще якоїсь гидоти з чергової «натуральної» баночки...

— Дякую, синочку!.. Привіт... Трішки підгорів натуральний борщик для тебе... Бо тобі потрібне здорове харчування... У мене помінялися плани. Післязавтра я лечу в Пекін. Там такий захід, що я відмовилася від Праги. Батько залишився... Ти радий, що матуся повернулася?.. — Та враз солодка матуся стала сердитою. Вихопила з рук ошелешеного Бориса пакет з варениками. — Ти знову за своє? Я ж тобі заборонила харчуватися напівфабрикатами!..

— Радий...

— Що радий?.. Що радий?..

— Що ти повернулася...

— Ага... А здорове харчування?.. — продовжувала вона нападати.

— Врахую... — пробубонів Борис у передчутті катування: під матусиним наглядом він мусить якось увіпхнути в себе хоча б тарілку її «натурального борщику», який проситься назад, ще навіть не побувавши у шлунку... Ще й постійно на запитання «ну як?..» відповідати, що смачний, без передиху, щоб не втратити контролю над собою. Як у дитинстві... Яке минуло в маленькій кімнатці серед прокурених геніїв, котрі часто гостювали в Мудрагелів і закусували тюлькою, при одній тільки згадці про яку на юнака ще й досі нападає гикавка...

— Розповідай... — наказала матуся, помішуючи вариво.

При всій повазі до матері Борис на ходу придумав план, як утекти від «борщику».

— Я додому на хвилинку. Маю важливу зустріч...

— Відміни. Я приїхала, — наполягала матуся.

— Не можу. Все домовлено й обумовлено.

— Немає такого, що було б важливіше за вечерю з людиною, яка дала тобі життя...

— Немає... — погодився Борис. — Але...

— «Але...» — це початок речення для слабаків. За яким іде виправдання.

— І тому...

— Від цього залежить твоє життя... — здогадалася вчена матуся.

— Так...

Жінка ошелешено обернулася, зачепила ліктем каструлю, і борщ упав з плити. Матуся ледь встигла відскочити, щоб не ошпаритися.

— Невже?! — сплеснула в долоні.