Розділ «39»

— То що мені тепер порадиш робити?.. Ти ж суддя.

— Викликати міліцію! Негайно повідомити про зникнення людей! — порадив Лавник. — Час!..

— Не людей, а дружини і дитини, Яремо, — мовив Лев утомлено. — А це як небо і земля... Але якщо я дізнаюся, що ти причетний...

Лавник, здається, ожив. Відчув, що небезпека минула.

— Я багато до чого причетний, Безрукий... — гаркнув Ярема. — Але твоєї дружини і доньки я не викрадав!.. Ясно?.. Я з сімейними почуттями не жартую... Повторюю, час!.. Здається мені, він для тебе дуже дорогий... — Лев націлився на Лавника вказівним пальцем, вагався, чи казати йому щось дуже важливе. — І для мене теж, погоджуюсь...

Виходив Безрукий від Лавника головними воротами. Ярема його проводжав, наче друга після чаркування.

— Якщо я вже тут, то слушно запитати: що тебе пов'язує із Змією?

— З ким, з ким? — Лавник не приховував іронії.

— З Бори славою Болеславівною Стійкою!.. Не вдавай дурника!..

— Вперше чую про таку! — майстерно здивувався колишній суддя. Але нещиро.

Лев вийняв фотографію, де Ярема в товаристві Зоряни і Борислави чаюють.

— Ще скажи, що вперше бачиш.

— Вдруге, — признався Лавник, не виявивши жодної підозрілої емоції.

Безрукий стиснув кулака. Вилиці скам'яніли на його обличчі.

— Знаєш що, Яремо! Відкрию тобі один секрет...

— Знаю, — перебив його Лавник. — Якби ти був упевнений у своїй нормальності, ти б мене тут-таки, без крапельки жалю, придушив...

— От і молодець! — усміхнувся Безрукий. — Сподіваюся, знання допоможуть тобі вижити... Найближчим вирішальним часом...

Ще дорогою, коли перед очима з'явився дорожній знак «ЛЬВІВ», Лев по телефону таки повідомив міліцію про зникнення Марі і Ганнусі.

— Чекайте слідчо-оперативну групу за останнім місцем перебування зниклих, — строго відповіли йому.

— Тобто вдома? — перепитав Лев.