Розділ «7»

— Ти часто танцюєш на даху?

— Ні. Просто ліфт не працює. І мені нікуди піти.

Хлопець не зрозумів, що вона мала на увазі, та перепитувати не став.

— А якщо хмара не пройде, що будеш робити? — запитала дівчина.

Марк підвівся та сховав руки до кишень куртки. Соня опинилася зовсім поряд. Вона виявилася на кілька сантиметрів вищою за нього. З такої відстані він також розгледів ластовиння, що вкривало ніс і щоки, і світло-карі очі.

Райдужки вражали яскравістю та глибиною.

— Вона пройде, — впевнено заявив він.

Тепер обоє дивилися на небо. Південний вітер поступово розчленовував хмару, відкриваючи погляду зірки.

— Думаєш, вона зараз там? — ледь чутно озвалася Соня.

— Ні.

Дівчина насупилася.

— Ти думаєш, вона потрапила до пекла?

— Ні. Вона не там і не в пеклі.

— А де?

Марк зітхнув.

— Ніде.

Соня опустила голову, прискалила одне око.

— Ти не віриш у Бога?

— Мій дідо каже, щоб я не квапився. Треба спочатку багато прочитати й дізнатися, а потім вирішити для себе, чи потрібна сила, яка б стояла за цим усім.

Соня вирішила, що він говорить, як учитель фізики. Не з їхньої школи, а такий собі умовно-ідеальний учитель. Їй раптом стало некомфортно, вона знову відчула легку шпильку невдоволення через те, що хтось зайняв її дах.