Розділ «32»

Чоловік провів долонею по підборіддю.

— До наступних вихідних я щось придумаю.

Марк відчув розчарування.

— То ти ще нічого не придумав?

— Я цього не казав.

— То розкажи!

Дід помотав головою.

— Попостиш.

Марк чмихнув і відвернувся. Поклав на коліна ноутбук, переглянув знімки Юпітера, вибрав найкращі й скоригував контрастність і кольори. Ввімкнув «Bluetooth» — спочатку на ноуті, потім на телефоні, — після чого перекинув відредаговані фотографії на смартфон. Він вирішив завантажити одну з фотографій газового гіганта на свій акаунт в Instagram’і — з біса непогано, як на перше фото, хіба ні? — проте не зміг під’єднатися до Інтернету. Вони з дідом забралися надто далеко, зв’язку практично не було.

Перебираючи скріншоти із зображенням Юпітера, Марк пригадав фотографію дерев’яного будинку, зроблену по той бік ліфта. Спідлоба глипнув на діда. Арсен тримав у руці рожен, на якому смажив шпикачку, й підправляв ним обвуглені, майже всуціль почорнілі дрова. Хлопець відклав телефон і запитав:

— Ти знаєш, що було на місці нашої багатоповерхівки?

Арсен подивився на онука — обличчя трохи червоне від вогню — й кивнув.

— Якийсь старий особняк. Невеликий, десь такий, як ті, що через дорогу від нас. — Їхня десятиповерхівка була єдиною висоткою на Квітки-Основ’яненка. Навпроти неї, вздовж східного боку вулиці, розташовувалися котеджі — нові й переважно двоповерхові. — По-моєму, один із небагатьох, який уцілів після Другої світової.

— Його знесли?

— Ні. Поховали з почестями посеред будівельного майданчика. — Арсен гмикнув. — Звісно, знесли.

Марк пропустив повз вуха насмішку.

— Що сталося з людьми, які там жили?

Дід знизав плечима.

— Та там ніби й не жив ніхто.

— Тобто будинок стояв порожнім?