Етика "після Аушвіцу" та теорія Іншого на території колишніх радянських країн розвивалися у тісному співтоваристві з етикою "після ГУЛАГу", антисталінською, антитоталітарною та дисидентською літературою. Тому, щодо України, Росії та інших східноєвропейських культур можна казати про цілісний комплекс ідей – етика/ філософія "після Аушвіцу та ГУЛАГу", засновниками якої стали не професійні філософи, а письменники і правозахисники, які мали персональний досвід насильства та виживання і відрефлексували його в своїх творах: О. Солженіцин, Е. Гінзбург, В. Шаламов, О. Глінка, Л. Розгон, Р. Медведев, інші. Дослідження Голокосту, геноциду та теорії Іншого тільки починають розгортатися на теренах України, але вони мають значний теоретичний та суспільний потенціал: прияють осмисленню больових проблем минулого, дозволяють легітимізувати культурні і політичні інтереси різних груп меншин і, таким чином, підтримують рух до демократичного суспільства.
Узагальнюючи сказане, можна дійти таких висновків:
• 1) Теорія Іншого – це комплекс ідей представників філософсько-культурологічної думки, що використовує Іншого як пояснювальну настанову дійсності. В інтерпретаціях різних мислителів тлумачення Іншого коливається від аналога Я і того, з ким можливе повне порозуміння, до абсолютно чужого, чия інакшисть непізнавана і недоторкана.
• 2) Теоретики, які зверталися до проблеми Іншого, в певній формі самі здобули тілесного досвіду Другої світової війни – окупацію, геноцид, і саме "досвід травми" став основою їх концепцій Іншого. Концтабори пережили Ж.-П. Сартр, І. Левінас та П. Рікер; євреї М. Бубер, З. Фройд та Т. Адорно встигли емігрувати від нацистського режиму, але загубили багатьох близьких; німець К. Ясперс залишився в Німеччині, але мав дружину-єврейку, і хоча ризикував життям, робив все можливе для її порятунку. Таким чином, Друга світова війна стала джерелом постійної "травми" європейської людини, що отримало відображення в багатьох філософських і художніх концепціях, що виникли після війни.
• 3) Розуміння інакшості принципово змінюється в другій половині XX ст. Ще у Ж.-П. Сартра Інший має реальну природу, існує в часі й просторі, і зустріч із ним неминуча. В гендерних, постколоніальних і квір-теоріях Інший тілесні особливості (раса, гендер, сексуальність) "ідентифікуються" поглядом домінуючих суб'єктів. Можна сказати, що у довоєнній гуманітарній думці "суб'єкт зустрічає Іншого", натомість у післявоєнній "суб'єкт конструює Іншого". Постмодерністські автори вважають, що конструювання Іншого в традиційній культурі – це спосіб створення і збереження привілеїв для домінуючої більшості, тоді як у постмодерній – пошук нових ідентичності і цінностей.
• 4) Роздуми над природою Іншого в пострадянських країнах тісно пов'язані з темами дисиденства, еміграції, політичних репресій, ГУЛАГа.
Тексти першоджерел
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна культурологія» автора Кислюк К.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Етика "після Аушвіца". Іншологія І. Левінаса“ на сторінці 2. Приємного читання.
