Одними з найвідоміших праць з "нової культурної історії" в 1990-і pp. стали "Велика бійня кішок" Р. Дарнтона і "Жінки на узбіччі" Н. Земон-Девіс. У першій книзі відомий французький історик аналізує переоповідання про страту кішок із додержанням правил судового ритуалу, яку вчинили у першій половині XVIII ст. учні однієї з парижських друкарень, щоб ті не заважали їм відпочивати. На думку Дарнтона, у такій замаскованій формі вони засудили своїх господарів за погане ставлення до робітників і продемонстрували низьку міру революційності народних мас, неготових до Великої Французької революції[5]. У другій книзі американська дослідниця вивчає щоденники трьох жінок XVII ст. із провінції, які перебували на нижчих шаблях соціальної ієрархії, й доходить до висновку про поширення у цей період доволі розвиненого, хоча й доволі специфічного за своїм спрямуванням "жіночого варіанту торгівельно-ремісничого стилю" освіченості[6].
У 2000-х pp. "нова культурна історія" уявляє собою сукупність різноманітних дослідницьких практик, тобто студіювання особливостей тих чи інших видів культуротворчої діяльності, на відміну від традиційного намагання істориків і теоретиків культури встановити засадничі принципи такої діяльності. Приміром, гуманізм раніше асоціювався з ключовими ідеями гуманістів епохи Ренесансу, передусім, з їх вірою в "гідність людини". Нові культурні історики можуть розглядати гуманізм як певні практики з копіювання античних написів, очищення класичних текстів від помилок, привнесених багатьма поколіннями переписувачів, говоріння на античній латині, приватного колекціонування предметів давнини. Розглянемо деякі авторитетні практики "нової культурної історії" – з великою кількістю монографій і колективних праць, ба навіть, з власними спеціальними журналами.
Історія подорожей – це дослідження подорожніх нотаток, яке набуло в Європі поширення з кінця XVI ст. Однак, якщо раніше за своїм змістом записи мандрівників вважалися безцінними історико-культурним джерелом, яке відтворює в деталях сучасну їм культуру, представники "нової культурної історії" зосереджені на встановленні т. зв. vision, стереотипів бачення. Вони доводять, що фактично всі автори подорожніх нотаток описували не те, що бачили, а те, що очікували побачити. Наприклад, митрополіт Макарій, який мандрував Україною у буремні роки Національно- визвольних змагань середини XVII ст., просто не міг не прикрасити опис православної країни, яка одержала верхи над католиками, тоді як в рідній Антіохії його православна віра зазнавала столітніх утисків з боку володарюючих тут мусульман. Тим самим було задіяно відомий стереотип "перегорнутого світу". І таких стереотипів можна нарахувати в історії мандрів чимало. Різниця між ними полягає лише в конкретних причинах і особливостях такого "бачення".
Історія колекціонування насправді займається "культурою колекціонування". Учені вивчають предмети колекціонування (монети, раковини тощо), його філософію чи психологію, організацію колекцій, їх основні категорії (тобто стоїть за практикою теорію), а також доступність колекцій, які до Великої французької революції в основному знаходилися в приватних руках і лише надалі стали більш загальнодоступними
Чимала частина дослідницьких практик "нової культурної історії" присвячена матеріальній культурі, особливо культурі їжі, одягу та житла. Ще до появи "нової культурної історії" була популярною "інтелектуальна історія". Відповідні дослідницькі практики зосереджують увагу не на високих ідеях й творчості інтелектуальної еліти, а на більш універсальних категоріях мислення, інтелектуальної діяльності та інтелектуальних продуктів у ту чи іншу соціокультурну епоху.
Чільне місце відводиться у "новій культурній історії" Т. ЗВ. "практикам тіла". Якщо початковий інтерес до цієї теми був спричинений поширенням СНІДУ, то надалі він живиться зростаючими побоюваннями щодо "вразливості людського тіла" через екологію, неправильне харчування, стреси, малорухомий спосіб життя. У цьому контексті учених цікавлять багатоманіття репрезентацій людського тіла в ту чи іншу епоху залежно від панівних ментальних стереотипів – домінування чоловічого або жіночого тіла, поширення культу анорексичного або, напроти, атлетичного тіла тощо.
Перший осередок культурно-антропологічних досліджень на російських матеріалах виник у 1980-і роки у США. Дослідників, найвідомішим з яких є професор Гарвардського універсітету Е. Кінан, цікавили відповідні аспекти політичної культури від часів Московського царства. Коло проблем, що дотепер вивчається під цим кутом зору, достатньо широке: символіка влади, релігійні та світські церемонії та ритуали, соціокультурні норми та цінності тощо.
У 1990-і роки, після поступового ознайомлення із здобутками зарубіжних колег, культурно-антропологічний підхід почав здобувати прихільників серед російських авторів. Сфера застосування цього підходу включає історію повсякденності, святкової культури, приватного життя, родини, дитинства та ін. Серед суто російських новацій у цьому плані слід відзначити т. зв. "релігійну антропологію", себто підвищенну увагу до специфіки російської народної релігійності, достатньо відмінної від штампу про глибоку та суцільну вкоріненність релігійності серед росіян від давнини до сучасності. Сприйняття ідей "нової культурної історії" безпосередньо зосереджене при Інституті загальної історії РАН, в якому діє Центр інтелектуальної історії. Серед наукових здобутків Центру – цікаві й змістовні праці з "історичної культури", особливостей погляду на історію в різні часи.
Меморіальна культурологія
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна культурологія» автора Кислюк К.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Нова культурна історія"“ на сторінці 2. Приємного читання.
