Продовжувачем психоаналітичного підходу є швейцарський психолог і філософ Карл Густав Юнг (1875-1961). Він також працювати лікарем-психіатром. Однак Юнг, не зупинившись на біологічному трактуванні несвідомого, віднайшов, що типові образи, які навіюються його пацієнтам у сновидіннях, збігаються із символами світової культури. Це явище Юнг пояснював як природну силу й назвав його колективне несвідоме, а його первинні форми – архетипами колективного несвідомого. Серед найпоширеніших архетипів К.-Г Юнг виокремлював образ матері, який він прирівнював до образу Великої Матері, уособлення цілої низки жіночих божеств плодючості в різних релігіях. Відтак, цей архетип міг з місцями або речами, які символізують родючість і достаток: ріг достатку, зоране поле, сад. Він міг бути пов'язаним зі скелею, печерою, деревом, навесні, джерелом або з різноманітними судинами, такими як купіль для хрещення, чи квітами, які мають форму чаші (троянда, лотос).
Архетипи викликають в людській душі двоїсте ставлення Так, з материнським архетипом асоціюються такі якості, як материнська турбота і співчуття; магічна влада жінки; мудрість і духовне піднесення, перевершували межі розуму. У негативному плані архетип матері може означати щось таємне, загадкове, темне, спокусливе і отруйне.
К.-Г. Юнг наполягав, що архетип жодним чином не є дратівливим забобоном, хоча і може стати їм через неправильне сприйняття. Архетипові образи належать до найвищих цінностей людської душі, яка мимоволі втратила його в силу цієї проекції архетипів зовні. Відтак Юнг закликав не боротися із несвідомим, а вести з ним конструктивний діалог.
Символічний підхід (Л. Уайт, Е. Кассірер, Ю. Лотман) вважає, що культура – це особлива область дійсності, притаманна лише людському суспільству і має свої власні закони функціонування та розвитку. Її найприкметнішою ознакою є символізм, себто наявність певного прихованого сенсу у будь-якому явищі. Наприклад, відомий представник символічного підходу Кліфорд Ґірц (1926-2006) у книзі "Інтерпретація культур" наводить приклад підморгування. Початково моргання – суто фізіологічний акт видалення смітинки з ока. Однак як культурний символ підморгування: 1) має свідомий характер, 2) спрямоване на конкретну людину, 3) передає певне повідомлення, 4) робить це відповідно до соціально встановленим кодом.
Первісна людина могла виразити в мові – системі символів – лише найпримітивніші думки і передати їх у просторі не більш, ніж на дистанцію голосу. Людина в XX ст. почала широко використовувати телеграф, телефон, радіо, кіно, телебачення, відеоапаратуру, нарешті, стільниковий зв'язок та Інтернет. Її здатність передавати ідеї та інформацію стала практично безмежною. Таким чином, людини кінця нашого століття оточує не тільки, а часто і не стільки реальний, природний світ, скільки штучна інформаційно-символічна всесвіт, створена розвитком мови, інших знакових систем, друку та масових аудіовізуальних засобів відтворення дійсності. Отже, завданням культурологічного дослідження є вивчення особливостей тих чи інших символічних форм, властивих культурі у письмових джерелах, соціальних ритуалах і релігійних обрядах. Символічний метод дослідження культури зводиться до "читання" культур, порівнюючи культури з текстами.
Різні наукові традиції, що аналізують символ або знак, привели до створення семіотики – науки, що досліджує властивості знакових систем, чи систем знаків, кожному з яких надавалося певне значення. Символічне (або семіотично!) напрям культурології є дотепер актуальним. Однак різні напрями сучасного культурологічного знання піддають критиці різноманітні символічні відносини в культурі (наприклад, між чоловіками та жінками), які, на їхню думку, відображають не реальну ситуацію, а лише закріплюють невиправдані привілеї одних по відношенню до інших. Детальніше про це мова йтиме у модулі II.
Ігрова концепція. Її висунув нідерландський дослідник Йохана Хейзінга (1872–1945) в книзі "Ношо Ludens" ("Людина, що грає. Досвід визначення ігрового елемента культури", 1938). Особливе значення у виникненні і розвитку світової культури він надавав грі як основі людського співжиття в будь-яку епоху. Її цивілізаційна роль – в дотриманні добровільно встановлених правил, допущенні можливості іншого вибору, відсутності гніту "серйозності". На його думку, культура виникла як гра в процесі еволюції людини. Основними її проявами стали: релігійний культ, поезія, музика, танець та ін. Однак у XX ст., як зазначав Хейзінга, ігровий елемент у культурному процесі почав поступово зникати. Це помітно, навіть, на змінах чоловічого костюма, в якому замість бантів, стрічок, коротких штанів і довгих камзолів утвердилися сучасні брюки і піджак, одноманітні зачіски. Надалі, гра дедалі більшою мірою просякалася духом прагматизму, недарма масові видовища стали надмірно організованими, приховують творчу фантазію.
Зате в сучасну епоху гра перетворюється в чи не єдино можливу форму буття людини в культурі. При цьому, сучасним формам культурної гри на відміну від форм, поширених в більш ранні історико-культурні періоди, притаманні дві особливості:
– стиранням межі між грою і серйозністю, зміною правил в процесі гри.
Символічна та медіа-опосередкована природа сучасних культур, разом із небувалою міграцією людей із однієї частини світу до іншої, зруйнувало традиційні підвалини культури. Стає дедалі необґрунтованішим визначити чи "стереотипізувати людей через їхню культурну приналежність". Британський підліток азіатського походження у четвертому поколінні уже не є китайцем, чи індійцем, чи пакистанцем у тому розумінні, в якому ними були його пра-прадіди. У багатьох відношеннях культура сьогодні є набагатом складнішим, індивідуалізованішим явищем...
Тому набувають поширення повсякденні теорії культури. Відповідно до них культура являє собою складну та динамічну людську систему разом із їхніми речами, світоглядними настановами, обрядами, повсякденними практиками та середовищами. Це – все те, як ми розмовляємо і одягаємося, їжа, яку ми їмо і те, як ми готуємо, як ми розподіляємо час і простір; наше почуття гумору, як ми танцюємо, як працюємо і відпочиваємо, як ми кохаємося, на яких вартостях виховуємо дітей і багато інших речей, що складають повсякденне життя. Якщо розуміти культуру таким чином, то вона являє собою "наш спосіб щось робити" і показує "ким ми є" і "ким не є"[1].
Предмет і методи культурології
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна культурологія» автора Кислюк К.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні підходи до культури“ на сторінці 2. Приємного читання.
