Поняття й основні теорії історико- культурного процесу

Сучасна культурологія

• сенситивний (чуттєвий), який виходить з того, що кінцева реальність і цінність чуттєво пізнавані, а справжньою істиною є істина чуттєвих даних, емпірично сприйнятих і перевірених;

• ідеалістичний, що представляє собою поєднання перших двох у певних пропорціях.

У західній культурі ще за Середніх віків спершу відбувся перехід від спіритуалістичної до чуттєвої культури, а у XX ст. має місце лише руйнація чуттєвої форми західного суспільства і культури, яка завершиться становленням нового ідеалістичного типу культури, яка відкриє принципово нові обрії для розвитку. Подібні зміни переживають усі великі культури.

Англійський історик Арнольд Тойнбі (1889-1975) (12 томів "Дослідження історії", 1934-1961) – нарахував 21 цивілізацію. Він вважав їх "одночасними", оскільки всі вони тривали досить короткий в історичній перспективі проміжок часу – 6 тис. років. Головним критерієм виділення цивілізацій А. Тойнбі вважав релігійний. Розвиток цивілізації він бачив як "відповідь" на певний зовнішній або внутрішній "виклик".

Популярним зразком сучасної історико-культурної терії можна вважати світ-системний аналіз. Його започаткував Імануїл Валлерстайн (народ 1930 р.), який опублікував в 1974 р. книгу "Сучасна Світова Система".

Аналіз І. Валлерштайна заснований на твердженні про важливість вивчення соціальної системи, яка характеризується економічною самодостатністю в єдиних культурних рамках. На відміну від щойно розглянутих теорій історико-культурного процесу, засновник світ-системного аналізу відводить на перший план не внутрішні, а зовнішні чинники культурної еволюції людства.

І. Валлерстайн поділяє соціальні системи на мінісистеми, які існують в первісних і відсталих суспільствах і великого значення не мають, і світ-системи. Останні бувають 2 типів:

• світи-імперії, такі як Китай, Рим, Єгипет, котрі були поширені до Нового часу й відрізнялися розподільчою економікою,

• світи-економіки з капіталістичною ринковою економікою. Першим сформувався європейський світ-економіка у складі декількох національних держав (Велика Британія, Франція та ін.) з великими колоніальними володіннями. Його існування прогнозується до 2050-2075 pp.

На думку І. Валлерстайна, світ-системи поділяються на розвинені "центри" і слабо розвинені "периферії", між якими існує "напівпериферія".

Центр ("core") розглядається як регіон, який контролює найбільш передові технології і виробничі процеси, володіє більш досконалими формами організації праці. Міць його провідної позиції забезпечується централізованою державною владою, могутньою військовою машиною та ідеологічним обґрунтуванням. Разом із тим, будь-який центр є споживачем сировинних і людських ресурсів.

У капіталістичному світі-економіці із часом змінилося декілька конкуруючих між собою центрів: Нідерланди, Велика Британія, Сполучені Штати Америки. До 2050 року пророкується утвердження в капіталістичній світ-системі нового лідера – Японії/Китаю, який перетворить США на свого молодшого партнера й обстоюватиме свою провідну позиції у конкуренції з Європейським Союзом. Альтернативою може бути лише сценарій зворотної трансформації капіталістичної світ-системи у світ-імперію, де західні країни на чолі із США позаекономічними інструментами відбиратимуть надлишковий продукт, що утворюватиметься в більш динамічних на ефективних економіках периферії та напівпериферії, передусім, країн азійсько-тихоокеанського регіону.

Периферія – регіони, багаті на матеріальні та людські ресурси, яких потребує Центр.

Напівпериферія має своїм призначенням забезпечення політичної стабільності світ-системи. Тамтешня еліта виступає у ролі посередника (передусім, економічного), зменшуючи полярність заможного і всевладного Центра й бідної, безправної периферії. Однак, І. Валлерстайн прогнозує, що в І половині XXI ст. її економічного процвітання навряд чи слід очікувати. Цілком імовірне, навіть, погіршення рівня життя основної маси населення у провідних країнах "Центру" капіталістичного світу через надмірні фінансові витрати на її соціальний захист.

На сьогодні загальноприйнятої схеми історії світової культури не існує, однак сформульовано певні принципи узагальнення історико-культурного матеріалу.

По-перше, уважається, що швидкість культурної еволюції ніколи не була однаковою ані в різні часи, ані в різних культурах, які належали одній і тій самій епосі. Тому історія людської культури являє собою низку "злетів" і "падінь" різних народів, культур і держав у різні епохи і в різних місцях.

По-друге, історико-культурному процесові притаманне постійне прискорення. Це означає, що в кожну наступну епоху відбувається все більше значущих змін в різних сферах життя, ніж у попередню. Останніми роками само прискорення історико- культурного процесу набуло такої швидкості, що почало перевищувати людські можливості опанувати ці зміни, які ніби відбуваються завдяки людині і на благо людини. Кажуть, що людина опинилася в становищі Гуллівера, героя англійського письменника XVII ст. Дж. Свіфта, який, відвідуючи казкові країни то ліліпутів, то велетнів, завжди виявлявся неправильного розміру.

По-третє, соціокультурну динаміку світової цивілізації останніх століть визначає співіснування традиційних, наздоганяючих і сучасних типів культур, між якими відбуваються постійні переходи на рівні окремої культури. Традиційні культури (передусім, в Екваторіальній Африці) – це культури, де місцеві традиції переважають у всіх областях життя. Сучасні культури – це культури, в яких переважають елементи сучасного інформаційного способу життя, а головною цінністю уважається орієнтація на все нове (країни Європи, Північної Америки, Японія, Сінгапур, Південна Корея). Наздоганяючі культури (країни Південної та Східної Європи, Латинської Америки, Індія, Китай) мають передові елементи, як правило, в соціально-економічній сфері й здійснюють процеси постійного реформування з метою прискорення свого розвитку. Однак через велику кількість традиційних пережитків реформи в цих країнах впроваджуються доволі половинчасто, чим приречуть їх на шлях нескінченної модернізації.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сучасна культурологія» автора Кислюк К.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поняття й основні теорії історико- культурного процесу“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Модуль I. Основні проблеми культурології

  • Основні підходи до культури

  • Предмет і методи культурології

  • Функції культури

  • Тема 2. Структура культури

  • Форми культури

  • Галузі культури

  • Види культури

  • Тема 3. Людина і культура

  • Образи людини в архаїчних і стародавніх культурах

  • Образ людини в культурі європейського Середньовіччя, Відродження та Нового часу

  • Людина в XX ст. Трансгуманізм та перспективи розвитку людини

  • Тема 4. Українська культура як об'єкт культурологічного дослідження

  • Особливості української культури та методологія її вивчення

  • Тема 5. Поняття соціокультурної динаміки

  • Поняття й основні теорії історико- культурного процесу
  • Основні соціокультурні революції

  • Тема 6. Сучасна медіа-культура

  • Типологія медіа

  • Традиційні та нові медіа

  • Медіа як фактори соціокультурних трансформацій

  • Медіа: посередник і середовище. Феномен медіа-культури

  • Функції медіа культури

  • Тема 7. Особливості та основні етапи розвитку світової художньої культури

  • Художня культура давніх цивілізацій

  • Художня культура доби Середньовіччя

  • Візантійський стиль

  • Романський стиль

  • Художня культура Відродження та Нового часу

  • Бароко

  • Регентство

  • Рококо

  • Класицизм

  • Реалізм

  • Ампір

  • Художня культура XIX ст.

  • Академізм

  • Прерафаелізм

  • Імпрессіонізм та постімпресіонізм

  • "Новий стиль"

  • Трансформації художньої культури ХХ-ХХІ ст.

  • Художній авангард

  • Радянська художня культура та радянський андеграунд

  • Теорія і практика постмодерністського мистецтва

  • Модуль II. Провідні напрями сучасного культурологічного знання

  • "Нова культурна історія"

  • Меморіальна культурологія

  • Історична концепція пам'яті

  • Тема 9. Постмодерні напрямки досліджень культури

  • Постмодерністські теорії

  • Постмодернізм у літературі та мистецтві

  • Тема 10. Гендерні дослідження

  • Етапи гендерних досліджень

  • Теоретико-методологічні основи гендерних досліджень

  • Постґендерні дослідження та виникнення квір-теорії

  • Тема 11. Постколоніальні студії, теорія меншин та мультикультуралізм

  • Теоретичні засади постколоніалізму

  • Теорія гегемонії та теорія меншин

  • Постколоніальна критика в пострадянській культурології

  • Мультикультуралізм

  • Тема 12. Теорія іншого в сучасній культурології

  • Екзистенціалізм і концепція Іншого у Ж-П. Сартра

  • Сучасні напрямки теорії Іншого

  • Етика "після Аушвіца". Іншологія І. Левінаса

  • Тексти першоджерел

  • Академічні дослідники про мовну ситуацію в Україні

  • Шевченко. Україна між Сходом і Заходом

  • Дж. Лалл. Медіа, комунікації, культура: глобальний підхід

  • Т. Лири. От йиппи к йаппи

  • А. Перотті. Виступ на захист полікультурності

  • Дж. С. Браун. До нової культури навчання

  • Е. Сміт. Нації та націоналізм у глобальну епоху

  • П. Рикер. Яким має бути новий етос Европи?

  • О. Забужко. Жінка-автор у колоніальній культурі, або знадоби до української тендерної міфології