Розділ «Допити»

Зацікавило слідчого і те, як кубанець став свідомими українцем. «У мене українство пробудилося в любові до української пісні, музики, поезії, літератури, мистецтва, до милозвучної української мови, до яких переважна більшість росіян ставилася з погордою як до чогось нижчого, хохлацького. Їхній шовінізм спонукав мене стати зі зброєю на оборону українського національного імені, якого вони не визнавали… вважаючи його контрреволюційним» [97, с. 262].

— От бачите, куди попали ви за своє просвітництво, — докинув прокурор-українець, присутній під час того допиту.

— Попав до тих, проти кого боровся. Погроза російських демократів в австрійських таборах «соґнуть в бараній роґ» здійснюється…

12 лютого СМЕРШ висунув кубанцеві обвинувачення за статтею 58-2 УССР. У ньому зазначалося, що В. Прохода вже 1915 року став «активним українським націоналістом»… Арештований звинувачувався «в активній контрреволюційній націоналістичній діяльності, скерованій на відділення від Совєтського Союзу України» [25, арк. 26].

Це були найтяжчі звинувачення.

Ось до чого приводить щиросердечність у стосунках з ворогом…

Звинувачення ґрунтувалось винятково на визнанні самого Проходи… Жодного свідчення проти нього інших людей у справі не було. Він визнав себе винним у тому, що 1915 року «примкнув к украинскому националистическому движению, в период с 1918 р. по 1920 р. состоял на командных должностях первоначально в войсках гетмана Скоропадского, а затем Петлюры» [25, арк. 27], що брав безпосередню участь у боях проти частин Красної армії. Визнав, але прощення чи вибачення не просив і не каявся.

Допити продовжувалися — нові слідчі знову змушували сповідатися спочатку. І він вкотре оповідав історію свого життя, згадував те, про що не варто було згадувати.

Важко зрозуміти, навіщо Василь розкривав деталі свого перебування в австрійському полоні у 1915–1918 роках. Чи не все, що він говорив, смершівці — і «добрі», і злі — використали проти нього. Навіть завдання гуртка членів «малоросійської бібліотеки», членом якого Василь Прохода став 1915 року у терезинському таборі, слідчі інтерпретували як виховання полонених «в українському націоналістичному дусі шляхом читання української націоналістичної літератури та газет». А заснований за участю Проходи драматичний гурток, що ставив п'єси українських класиків, виявляється, проповідував «українські націоналістичні п'єси» [25, арк. 17 зв., 18].

А нащо було говорити, що батько орендував 30 десятин степу? Це призвело до того, що в графі «Соціальне походження» слідчий зазначив, що Прохода походить «із крупної куркульської родини» [25, арк. 8]. Хоч батько Василя власної землі на Кубані взагалі не мав… Але противник загребущої Москви мусив походити із заможної родини — така була тоді «правда».

Чесність — добра риса, та не у спілкуванні з ворогом. Навіть великий життєвий досвід не допоміг Проході. За його плечима були Перша світова війна, полон, війна проти Росії у 1918 — 1920-х роках, поранення, еміграція, громадська і публіцистична діяльність… Але досвід не допоміг — він взяв і посадив себе.

Усе вирішила вроджена чесність. Негативну роль відіграла депресія, викликана війною, виснаженням, розлукою з родиною, доля якої залишалась невідомою.