Розділ «Відступ»

— Але прошу вас, пане сотнику, полковник Шандрук буде дуже незадоволений, — наполягав референт.

— Хай собі злоститься. Гадаю, що він не брав участі у витраті такої великої суми. А начальник розвідки нехай з'явиться до мене і організовує розвідку у ворожому запіллю. Де він, як щур, ховається? Чи, може, займається перевіркою політичної певності тих, що б'ються проти ворога на передовій?

Такого «неуважного» ставлення Шандрук не забув…

Коли Кам'янець зайняли більшовики, полковник нарешті з'явився в оперативному відділі штабу бригади, що весь час перебував при 21-му стрілецькому курені. Прохода якраз знайомився з наказом Дієвої армії та готував наказ по 7-й бригаді про оборону на правому березі Збруча.

21-й курінь був найсильнішою частиною в бригаді. Тут працювали друзі Проходи, «які не для зиску боролися за Україну». Тому саме при ньому Василь тримав оперативний відділ з кінною сотнею. «Фактично керування бойовою чинністю бригади було зосереджено в моїх руках, — писав Прохода. — Де перебував штаб дивізії, ми рідко коли знали. Між ним і нами було сто кілометрів порожнечі…» [96, с. 385].

Коли кубанець розглядав військову мапу та гадав, як ліпше розташувати частини бригади за Збручем, до кімнати увійшов полковник Шандрук. Не подаючи руки, холодно привітався з Проходою і випалив:

— Я знову вступаю в командування бригадою. Прошу познайомити мене зі становищем на фронті.

Василь доповів. Потім подав проект оперативного наказу.

— Добре! Але перш за все напишіть наказ по інспекторському відділу.

— Слухаю, пане полковнику!

— Пишіть… Вступаючи знову в командування бригадою, наказую полковникові Чмілеві повернутись до виконання обов'язків командира 22-го стрілецького куреня. В. о. начальника штабу сотник Прохода відряджається до 21-го стрілецького куреня. В. о. начальника штабу бригади призначається поручник Гординський. Гординський звільняється від обов'язків командира 3-ї сотні 21-го стрілецького куреня. Це все!

— Коли це все, дозвольте мені відійти.

— Прошу! Я вас уже не потребую.

Дивно, що полковник Шандрук не потребував такого принципового співробітника, як Прохода. Навіть не подякував за працю. Й руки не подав на прощання.

Так Василь повернувся на посаду начальника штабу 21-го стрілецького куреня. Його товариші Білан, Качан та Бордоніс були задоволені. Василь також радів, але все ж його пекла образа за несправедливість та свавільні дії Шандрука, адже призначення та звільнення начальника штабу бригади мусило провестися наказом штабу дивізії. «Шандрук тут допустився отаманії, але я не протестував, бо не хотів мати щось спільного з таким командиром», — зазначав Василь Прохода [96, с. 386].

Про Гординського Василь Прохода казав, що той — колишній старшина УГА, який «не відзначався ні відважністю, ні ініціативою… не мав власних поглядів і на все погоджувався» [96, с. 386]. Його відділ, що склав основу 3-ї сотні 21-го куреня, побував уже в таборі Денікіна, був і у більшовиків. А тепер, коли 7-ма бригада перейшла Збруч, «3-тя сотня поступово розпорошилась. Кожний намагався дістатись додому. Ми вважали це природною річчю й не проголошували їх дезертирами, бо наш союз з поляками в Галичині не був популярним. Та ми з цим погоджувались і силою нікого не змушували до боротьби за власну свободу. Покірливим та пристосуванцям було з нами не по дорозі, й вони від нас відходили» [96, с. 386, 387].