— А каґда наши нє займут Шатаву, што ви будєтє дєлать?
— Могу подождать, пока к Шатавє можно будєт пройті.
— Ну што ж, ідітє!.. — Чекіст повернув документи.
Лише відійшовши, Василь збагнув, з якої халепи вискочив. «Було ясно, — писав він, — що чекіст подарував мені життя так, як я дарував тим большевикам, яких приводили до мене в Коростені, а я відпускав їх на свободу» [96, с. 370, 371].
З Тульчина Василь почимчикував уже бічною дорогою в напрямку на Джурин. У першому ж селі зайшов до священика. «Там мене спочатку прийняли з застереженням, як якогось гайдамаку, — продовжував Прохода, — а потім, коли я оповів їм про свою пригоду в ЧК, були дуже здивовані поступованням чекіста, а панотець пообіцяв помолитись за нього» [96, с. 371].
Ще у двох парафіях Василя прийняли сердечно, даючи пораду, де можна переночувати. За добу блукаючий гайдамака долав близько 40 верст. На четвертий день мандрівки перейшов річку Жван. Один священик порадив спуститися до Дністра та йти берегом до містечка Калюс, де вже були поляки. Панотець пояснив, що суцільної лінії фронту немає, більшовики до самого Дністра не доходять, а тому берегом можна прошмигнути. Василь так і зробив.
Коли оминав кручу, де могла бути червона застава, почув оклик:
— Стій! Якої банди будеш?
На крутоярі сиділо двоє з наставленими рушницями.
— Я до жодної банди не належу.
— Тоді зніми торбу й поклади на землю.
— Навіщо вона здалася вам? У ній, крім білизни та харчів, нічого немає.
— Будеш ще балакати? Зніми, а то тут тобі жаба цицьки дасть!
Один з бандитів почав цілитись, а другий клацнув затвором. Прохода мусив послухати «доброї» поради.
— А тепер тікай, поки ми тебе не застрелили.
Василь мовчки розвернувся і пішов. Почувши за спиною постріл, прискорив крок. Раптом почув:
— Стуй! Ренце доґури!
За тридцять кроків від нього як з-під землі виріс польський жовнір. Він і відвів Проходу до начальника польової варти. Звідти затриманого перепровадили до відділу охорони на східний край містечка. Тут він признався, що хоче дістатись до дивізії полковника Олександра Удовиченка, про яку чув від священиків.
Невдовзі прийшов поляк, що володів російською. Він докладно розпитав та вивчив документи. На питання про українську дивізію не відповів, а прохання відпустити проігнорував. Ще й заборонив виходити з вартового помешкання.
Ніч Прохода провів на долівці, вкритій соломою. Наступного дня з ним ніхто не бажав говорити. На питання відповіді не отримував. Близько десятої години з'явився вже знайомий шпак. Прохода обурився:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тернистий шлях кубанця Проходи» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „З манівців на битий шлях“ на сторінці 2. Приємного читання.