Розділ «Живе слово українського часопису»

Єднайтеся! Без (пролиття) крови порозумійтеся, всі українці-партійники. Проявіть державний розум, ціною, може, партійної жертви. Станьте реалістами і будівничими, бо страшно буде, коли народній гнів вибухне проти своїх же провідників.

Тоді прийдуть чужі люде зі сходу і всю свою любов та довір'я народу нашого несвідомого перетягнуть на свій бік. Тоді «воскресне» — тільки не Україна, «пишна, вільна, щастям горда», за яку б'ються українці-республіканці, а Малоросія — край, «гдє всьо обільєм дишет», і знову поллється це «обілє» в чужі краї, в чужі кишені. От тоді люд наш зовсім зневіриться.

Хочеться криком кричать і благати всю свідому силу Українську порозумітися і перейти на шлях дійсно державної роботи. Військо ж мусить стояти осторонь, оскільки видко, що є лад, є робота. М.» [12, с. 1].

На другій сторінці опублікована «Нота України мирній конференції», що відбувалася в той час у Парижі (Версалі). Голова української делегації, міністр шляхів і комунікацій Григорій Сидоренко просив Паризьку конференцію визнати Українську Народну Республіку як незалежну державу. Петлюру в цій ноті названо генералісимусом.

Поруч — телеграма отаманові 1-ї Сірої дивізії Вікторові Абазі: «Головний отаман наказав не визнавати авантюри, яка зробилась в Рівному, і ні в якому разі не виконувати наказів Рівенських авантюристів Агапієва та Оскілка, — писав старшина філії Інформаційного бюро при 1-й Сірій дивізії Драченко. — Коли буде потрібно, виступте зі зброєю. Отаман Петлюра вірить, що Сіра Дивізія не зрадить національним і демократичним ідеалам свого народу. Вночі або завтра рано прибуду з особливим наказом од От. Петлюри» [12, с. 2].

На третій сторінці вміщено повідомлення про засідання Кабінету Міністрів у Рівному та радіоповідомлення про події у Німеччині і Франції. А ось з інформацією з Росії було кепсько. Єдине скупе і неточне повідомлення про події в Росії та на Лівобережній Україні звучало так: «Від людини, яка приїхала з Конотопу через Київ, дізнаємося, що в Росії більшовики несуть великі поразки від армії Колчака. Лєнін і Троцький мають переїхати до Київа. Полтавщина правиться сама собою — на чолі стоять Зелений і Шемет. Більшовицький Уряд оголосив усю Полтавщину поза законом» [12, с. 3].

Там же стаття Сірого (можливо, сірожупанника Йосипа Мандзенка) «Про те, що кажуть взагалі, і про те, що треба знать».

«Кажуть, що багато людей на Україні називають сірожупанників, «сірих» галичанами, бо… вони носять австрійський сірий одяг і гарно розмовляють по-українськи.

Треба знать, що сірі принесли в Луцьк такий гарний лад і спокій, якого мешканці його не сподівалися скоро мати.

Треба ж знати, що, дивлячись на це, знаходяться, є людці, які підкопуються і під них і шепочуть, що всі сірі віддають один другому пошану тому, що скоро вони будуть «да офіцерами».

Кажуть, що такими брехнями, провокаціями де-хто жадає внести ворожнечу поміж сірими і другими. Треба знати, що кожен український козак, а тим паче сірий, тепер уже знає ціну цим гадючим теревеням.

Кажуть, що там, де не було більшовиків, їх чекають, як мани небесної.

Треба ж знати, що в Рівному і в других місцях уже можна бачити багато москалів — російських солдатів, які кожному Хомі Невірному можуть розповісти, хто такі більшовики і що вони роблять.

Кажуть, що селяне прямо залюблені в «миколаївки» і часто лише випадкова присутність сірого примушує дядька або тітку продавати що небудь за «українки».

Треба ж знати, що не лише селяне тут винні, а винні всі ті, хто лише за миколаївки може придбати собі яких небудь товарів за кордоном, хоча б, скажемо, за Сокульом (Сокалем. — Ред.) або в Ковелі.

Кажуть, що чудернацькі звичаї панують в Луцькому театрі — один комендант запевнював сірих-адміністраторів, що йому «полагається» дві ложі безплатно.

Треба ж знати, що прийшов вже час стати демократом навіть коменданту, кинувши таку чудернацьку пиху, і спитати адміністрацію, де йому і яке полагається місце, і сісти іменно на вказане місце.

Кажуть, що під час вистави «Наталки Полтавки» близька родичка «Наталки» з контрамаркою на вільні місця «зайняла» місце одного сірого і погрожувала словами — «коли Ви проженете мене з цього стільця, я піду скажу Натальці і вона не буде грати», на що наш сірожупанник одповів: «Тоді наш Петро сам скінчить гру» (Петра грав козак Сірої дивізії).

Кажуть, що один податний інспектор у Луцьку «Бога не боїться й людей не соромиться», а прикладає до цього дня печатку-миколаївку з двоглавим орликом.

Треба ж знати, що царя скинули ще в березні 1917 року, а Україна давно вже має свою республіканську печатку.