Розділ «Отаман Біденко»

14 лютого 1919 року Йосип Біденко отримав телеграфічне розпорядження члена Директорії Панаса Андрієвського про призначення його особливим комендантом Старокостянтинівського, Ізяславського та Острозького повітів. «Наділений високими повноваженнями, (Біденко) діяв на свій розсуд, мало рахуючись з іншими військовими та цивільними представниками української влади, займався реквізиціями коштів і цукру, іншими на-дужиттями», — ось як писали дослідники його «самобутньої творчості» [8, с. 252]. Своєрідно опікувався Біденко й українізацією Волині та Полісся. Так, козаки Біденка спалили бібліотеку Ізяславсько-Городищенського жіночого монастиря на тій лише підставі, що книги були написані російською мовою [120, с. 18]. Такі вчинки він вважав доброю справою…

Очевидно, саме тоді Біденко й оголосив себе командувачем повстанських сил на Волині… Тож, коли начальник штабу Північного фронту Всеволод Агапієв запропонував йому з'єднати свій відділ із наливайківцями, щоб спільно боронити підступи до Рівного, волинський отаман відповів, що «має свої завдання і ніяким штабам не підлягає» [120, с. 18]. З цієї причини не послухав Біденко й начальника штабу Дієвої армії УНР Андрія Мельника, коли той наказав розташувати біденківський відділ на правій ділянці від Ізяслава. Це, напевно, й послужило причиною арешту отамана. Наприкінці лютого 1919 року його затримали за наказом 1-го помічника начальника Генерального штабу Василя Тютюнника. Під час обшуку у Біденка, крім іншого, вилучено 164 особисті банківські рахунки на суму понад 200 тисяч карбованців [8, с. 252].

Про багатства Йосипа Біденка злиденна армія давно знала. Ходила навіть така армійська приказка: «Має грошей, як Біденко цукру». До речі, реквізиція у небідного отамана цінностей також була однією з причин арешту, адже до свого будинку-фортеці в Ізяславі він нікого не підпускав і добром своїм з власної волі ділитися не збирався…

Багато хто з членів уряду вимагав негайного розстрілу Біденка, однак все ж вирішено було віддати його до військово-польового суду. Отамана перевезли в Кам'янець-Подільську в'язницю. Під час слідства агент Політичного департаменту МВС УНР дав таку довідку: «Біденко — людина невдовольняюча відповідними здатностями — як адміністративними, так і організаційними, через що таке безладдя в його частині і підлеглому районі» [8, с. 252].

Врятували отамана денікінці: вони несподівано підійшли під Кам'янець, інституції УНР терміново евакуювалися, а міністр внутрішніх справ Ісак Мазепа звільнив в'язнів-отаманів. Цього йому довго не міг вибачити начальник контррозвідки Микола Чеботарів, який мріяв постріляти заарештованих отаманів. У тому числі і Йосипа Біденка, який справив на нього таке добре враження 1917 року в Харкові…