Розділ «Генерал-хорунжий Йосип Мандзенко»

Після війни Йосип мешкав у Німеччині. Як член Об'єднання мистців української сцени на еміграції організував у Новому Ульмі, що над Дунаєм, театральну групу «Розвага». «Не покинула любов його до театру і в Америці, — писав Василь Прохода. — В м. Мільвоке, Вісконзін (Мілуокі, Вісконсин. — Ред.), разом з іншими театральними ентузіастами організував Йосип Ман-дзенко Драматичну студію ім. Лесі Українки. В ній брав він участь як лектор і мистецький керівник та написав для українського театру ряд п'єс» [110].

Йосип Мандзенко став автором і двох збірок оповідань, низки статей та кількох романів. Три з них опублікувала газета «Українські Вісті»: «Ліс шумить», «Розбурхані хвилі» та «На переломі (з часів революції 1917–1918 рр.)».

Лишилися лежати у шухляді його драматичні твори, зокрема драма із життя УПА «Чорна троянда», оперета «На маневрах», комедія-сатира «Робот», п'єса «Драговина» та інші. «Із захопленням, не відриваючись, читаєш ці твори Йосипа Сірого (літературний псевдонім Й. Мандзенка. — Ред.) і за кожним разом довший час перебуваєш під враженням прочитаного, — писав його товариш. — На дні душі ніби камінь якийсь, ніби щось біля тебе сталося, що тисне серце, полонить думку. То… по 45-ти роках, разом з автором, читаючи його твори, переживаєш трагедію героїв його оповідань, цілою істотою переносишся в залишену перед 45-тьма роками Батьківщину, де все миле, рідне, українське, де українським є кожний промінчик сонця, де навіть пташинка над могилою нещасної Оксани Кобзи по українському щебече пісню спрагненого волі і кров'ю козацтва зрошеного безмежного українського степу» [45, с. 19].

Після Другої світової війни уряд УНР в екзилі за заслуги підвищив Йосипа Мандзенка до звання генерал-хорунжого. До самої смерті не припиняв він праці для України…

Відправивши 15 грудня похоронну службу в Українській православній церкві Святої Покрови м. Денвера, генерала Мандзенка поховали на тій частині цвинтаря, де спочивають денверські українці. В останню дорогу прийшли провести генерала ветерани Визвольного руху, пластуни, товариші та рідні, серед них і брат покійного полковник Кость Мандзенко, який прибув із Чикаго. Після похорону він забрав до себе братову дружину Марію.