Розділ «Сабантуй»

— Так што же ето?! Визивалі мєня для пєрєґаворов, а ґаваріть нє хатітє?

За мить греблю остраху прорвало. Одразу заговорило кілька десятків людей… Щоб заспокоїти в'язнів, генерал пообіцяв усунути начальника режиму, відкликати оперуповноваженого Богомолова та зняти з вікон ґрати. Після цього наказав вийти на роботу.

Та сабантуй тривав.

Усе вирішили трагічні події у сусідньому таборі шахти ч. 30, де було розстріляно понад 200 в'язнів і стільки ж поранено [98, с. 121].

Наступного дня начальник табору, де перебував Василь Прохода, Шевченко (до нього в'язні ставилися з повагою) викликав усіх на спортивний майданчик. Привітавшись, він звернувся українською мовою:

— Так що, хлопці, відпочили вже? Чули, що сталось на 30-й шахті? Я не буду вживати проти вас збройної сили, але прошу вийти на роботу…

— Якщо просите по-людськи, то згода. Вийдемо! — була загальна відповідь.

Отак закінчився сабантуй.

«Начальника режиму Крисіна та опера Богомолова не стало. Але всіх, хто одверто висловився перед Масленніковим, викликали на етап» [98, с. 122]. Та головних ініціаторів і керівників сабантую спочатку виявити не вдалося.

Сабантуй мав ще один наслідок: у Воркуті почав засідати «народний суд», який взявся розглядати скарги в'язнів. Декого він реабілітував, комусь скоротив термін, а когось розконвоював. Було скасовано режимні обмеження у таборі та збудовано дім побачень для рідних, які могли провести тепер зі своїми близькими три дні. Почалася епоха «лібералізму».