Розділ 9

«У животі наче звір сидить у клітці», — подумав Томас. Три дні без їжі — і той звір, лютий і кусючий, намагався тупими кігтями продерти собі дорогу геть із живота. Томас відчував його щосекунди. Повсякчас пив воду з-під крана у вбиральні, марно намагаючись прогнати звіра. Здавалося, що вода тільки надає ворогові сили, щоб він ще більше мучив Томаса.

Інші хлопці, хоч і не скаржилися, відчували те саме. Томас бачив, як вони ходять: з похиленими головами і розтуленими ротами, наче кожен крок спалював тисячі калорій. Повсякчас облизуючи губи, хлопці трималися за животи, мов силкуючись угамувати кожен свого дикого звіра. Рухатися старалися якнайменше: ходили тільки в туалет і попити води. Як і Томас, більше безсило лежали на ліжках. Бліді, з запалими очима.

Глейдерів наче скосила епідемія, і, дивлячись на товаришів, Томасу робилося тільки гірше: це було суворе нагадування, що ігнорувати голод не вдасться. Це все відбувається насправді, і смерть уже чигає за рогом.

Млявий сон. Вбиральня. Вода. Додибати до ліжка. Млявий сон — вже без снів-спогадів. Тільки подеколи це хибне коло порушували спогади про Терезу, про її останні брутальні слова, які бодай трохи пом’якшували перспективу смерті. Після Лабіринту і загибелі Чака Тереза була єдиним проблиском надії для Томаса. Аж ось і її не стало, не стало харчів, спливли три нескінченні дні.

Голод. Страждання.

Томас припинив дивитися на годинник — від цього час тягнувся ще довше, а тіло вкотре згадувало, що його давно не годували, — але за його приблизними підрахунками по обіді третього дня з їдальні долинуло гудіння.

Томас подивився на двері, розуміючи, що треба підвестися, піти і перевірити. Але розум уже поринув у чергову напівдрімоту, і світ навколо був мов у туманні.

Може, йому примарилося? Ні, ось воно, знову пролунало.

Томас наказав собі підвестися.

Але натомість знову заснув.

— Томасе!

Голос Мінхо. Ще слабкий, але вже трохи гучніший, ніж коли Томас чув його востаннє.

— Томасе! Прокинься, чувак.

Томас розліпив повіки, зачудовано радіючи, що знову не помер уві сні. Перед очима все пливло, і спершу він не повірив у реальність побаченого усього за кілька дюймів від носа. Але зір сфокусувався, і нарешті роздивившись червону кульку, блискучу, з зеленкуватими іскорками, Томас почувся так, ніби зазирнув в рай.

Яблуко.

— Звідки… — Томас не договорив — єдине слово забрало всі сили.

— Просто їж, — промовив Мінхо і захрумтів.

Томас дивився, як друг наминає власне яблуко. Тоді, зібравшись на силі, Томас підвівся, схопив яблуко і повалився назад. Піднісши до рота, надкусив.

Вибух смаку й соку — блаженство!

Мукаючи від задоволення, Томас догриз яблуко навіть швидше за Мінхо.