Розділ 7

І раптом сирена замовкла. Запала тиша, і після нестерпного дзвону Томас навіть прочистив пальцем вухо. Кожен подих лунав, наче вибух.

Першим заговорив Ньют:

— Тільки не кажіть мені, що нам ще клятих новачків підкинуть.

— Ти Ящик у цьому гнилому місці бачиш? — з легким сарказмом у голосі запитав Мінхо.

Щось тихенько зарипіло, і Томас підскочив, подивившись на двері. Ті прочинилися на кілька дюймів, у щілині прозирала темрява. Хтось вимкнув у їдальні світло.

— Тепер вони хочуть, щоб ми вийшли, — промовив Мінхо.

— Тоді ти перший, — запропонував Казан, задкуючи від дверей.

Мінхо рушив уперед.

— Без проблем. Можливо, на нас там чекає ще один шлапак — буде з кого позбиткуватися, коли не матимемо що робити, — сказав він. Біля дверей він зупинився і краєм ока зиркнув на Томаса. Голос його несподівано пом’якшився. — Нам би згодився новий Чак.

Томас розумів, що засмучуватися нема підстав. У цій своїй дивній манері Мінхо всього-на-всього намагався сказати, що не менше за інших тужить за Чаком. Та надто вже невчасно Мінхо його згадав! Томас розлютився. Чуття попереджало: охолонь, справи і так кепські. Вгамуй емоції і рухайся вперед. Крок по кроку. З’ясуй, що до чого.

— Ага, — відповів нарешті Томас. — Сам підеш — чи я перший?

— Що там на твоєму татуюванні? — поцікавився Мінхо, ігноруючи Томасове запитання.

— Байдуже. Ходімо.

Мінхо кивнув, як і раніше не дивлячись на Томаса. Потім раптом усміхнувся. Неначе враз зникли проблеми, й до Мінхо повернулася його звична байдужість.

— Лацно. Якщо мені в ногу вчепиться зубами зомбі, врятуєш мене.

— Згода, — Томасові нетерпеливилося вийти за двері. Глейдери на порозі нового відкриття в своїй безглуздій мандрівці, тож чекати вже немає сили.

Мінхо штовхнув двері, і смужка темряви враз перетворилася на широку ріку. В їдальні панував морок, достоту як тоді, коли глейдери щойно увійшли в неї зі спальні. Мінхо ступив за поріг, Томас пішов за ним.

— Стій тут, — прошепотів Мінхо. — Щось не хочеться ще раз поштовхатися з мертвяками. Я намацаю вимикачі.

— І навіщо світло вимикати? — вголос міркував Томас. — Тобто хто це робить?

Мінхо обернувся. У світлі зі спальні видно було криву посмішку на його обличчі.