Розділ 44

— Я тільки до одного дорахувала.

— Ага, отакий я хоробрий.

Вона з такою силою зацідила йому ратищем списа, аж Томас упав. Біль у щелепі й голові спалахнув, наче вогонь у тліючому вугіллі. Томас сплюнув кров.

— Мішок сюди, — наказала Тереза.

Краєм ока Томас помітив наближення двох неозброєних дівчат. Очевидячки, зброю вони сховали. Одна з них — темношкіра, стрижена майже наголо — несла великий потертий мішок. Обидві дівчини зупинилися за кілька футів од Томаса, а він тим часом піднявся навкарачки, боячись зробити зайвий рух.

— Ми його забираємо! — оголосила Тереза. — Почнете нас переслідувати — дам йому ще разок, а інших розстріляємо з луків. Цілитися не будемо, пустимо стріли — полетять навмання.

— Терезо! — гукнув Мінхо. — Невже тебе так швидко здолав Спалах? Мізки спеклися?

Тупий кінець списа вдарив Томаса у потилицю, і хлопець упав долілиць. У поросі перед обличчям попливли чорні зірочки. За що вона так з ним?

— Хочеш ще щось сказати? — запитала Тереза і по паузі промовила: — Я так і думала. Надягніть на нього мішок.

Грубим ривком Томаса перевернули горілиць. Дівчачі пальці стиснули поранене плече, і вперше, відколи хлопця полікували, його проштрикнув пекучий біль.

Томас застогнав. Обличчя — зовсім не злі — зависли над ним: дівчата тримали розкритий мішок просто в нього над головою.

— Не сіпайся, — порадила темношкіра, чиє обличчя блищало від поту. — Бо гірше буде.

Томас сторопів. Очі й голос її видавали щире співчуття, проте з ним ніяк не пов’язувалися її наступні слова:

— Просто ходи з нами і дай себе вбити. Немає сенсу перед тим ще й мучитися.

На голову ковзнув мішок, і далі Томас бачив тільки буре світло.