Розділ 43

— Гей, — промовив Томас. — Як ноги — не стомилися?

— Ні,— стримано промовила Бренда, але поквапилася додати, компенсуючи свою холодність: — Сам як? Плече не болить?

— Навіть не віриться — майже не болить.

— Це добре.

— Еге ж, — Томас поміркував, що б такого ще сказати. — Я… е-е-е… перепрошую, стільки всього непоясненного сталося. І… за те, що наговорив тобі. У голові шарварок якийсь.

Погляд Бренди пом’якшав.

— Годі вже тобі, Томасе. Ти не мусиш перепрошувати, — вона дивилася поперед себе. — Просто ми різні, й у тебе є дівчина. А я, дурепа, до тебе з поцілунками полізла.

— Ну, не те щоб я мав дівчину… — Томас умить пошкодував про сказане. Він і сам не зрозумів, звідки взялися ці слова.

Бренда роздратовано пирхнула.

— Не верзи дурниць і не ображай мене. Якщо відмовляєшся від цього, — зі знущальною посмішкою вона обвела себе жестом з голови до п’ят, — то вигадай поважну причину.

Томас розсміявся. Напругу й ніяковість мов рукою зняло.

— Зрозумів. Та й усе одно, здається, ти не вмієш цілуватися.

Бренда буцнула його кулачком по здоровій руці.

— А от тут ти помиляєшся. Повір, дуже помиляєшся.

Томас уже хотів був віджартуватися, та не встиг — став як укопаний. Ззаду на нього налетів один з глейдерів і мало не збив з ніг, але Томас не поворухнувся. Він дивився просто себе, і серце мов закам’яніло.

Небо посвітлішало; до гір залишалося всього кількасот футів, а на півдорозі до них, немов з нізвідки, з’явилася дівчина — просто підвелася з землі. Швидким кроком попрямувала до глейдерів.

В руках вона тримала довге ратище з моторошним клинком кінці.

Це була Тереза.