Розділ 42

— Агов, як хочеш командувати — на здоров’я. Я і справді радію, що ти живий.

— Та ні, дякую. Залишайся головним.

Мінхо не відповів. Томас не заперечував, що таблички тиснуть своєю вагомістю. Що хотів сказати «БЕЗУМ»? Що краще і справді Томасові командувати глейдерами?

Похмурий і зосереджений, Ньют звівся на ноги.

— Отже, ми всі — потенційні кандидати на щось. І той клятий дрист, через який нас проганяють, має відсіяти слабких. Випадок з пістолетом з іржавої кулею порушив… нормальний перебіг досліду. Чи Змінних, як там їх. Якщо Томасові й судилося ґиґнути, то не від кулі й не від інфекції.

Стиснувши губи, Томас кивнув. Він і сам би краще не підбив підсумку своєї розповіді.

— Це означає, що «БЕЗУМ» стежить за нами, — сказав Мінхо. — Як і в Лабіринті. Не бачили, щоб і тут бігали жуки-жалюки?

Кілька глейдерів похитали головами.

— Що це за жуки такі? — запитав Хорхе.

— Дрібні механічні ящірки, — пояснив Томас, — які за допомогою вбудованих камер стежили за нами в Лабіринті.

— А, ну звісно, — закотив очі Хорхе. — Вибач, що запитав.

— Лабіринт був збудований не просто неба, це точно, — сказав Арис. — Але тут ми точно на відкритій місцевості. Можливо, «БЕЗУМ» має супутники і дистанційні камери.

— Чим Томас такий особливий? — відкашлявшись, запитав Хорхе. — По місту розвішані таблички, з неба падають лікарі й рятують його, коли він раптом прихворів, — він глянув на Томаса. — Muchacho, нічого особистого, мені просто цікаво. Чим ти кращий за своїх приятелів?

— Я не особливий, — заперечив Томас, чудово розуміючи: він щось приховує. Тільки не знав, що саме. — Ви ж чули, що вони сказали: померти ми можемо по-різному, просто пістолет у місті не був передбачений. Поранило б кого іншого — і його б рятували. Справа не в мені, справа в кулі — вона трохи не зіпсувала всю картину.

— І все-таки, — посміхнувся Хорхе, — варто триматися ближче до тебе.

Обговорення продовжилося, але Мінхо не дозволив йому тривати надто довго, звелівши всім лягати спати, бо їм ще перехід уночі робити. Томас не заперечував: кожна секунда сидіння на гарячому повітрі, на гарячій землі відбирала дедалі більше сили. Можливо, то через спеку, а може, просто процес одужання не закінчився. Хай там як, а дуже хотілося спати.

Без подушки, без простирадла Томас згорнувся калачиком, де й сидів, підклавши під голову руки. Поруч, не промовивши жодного слова і навіть не торкнувшись його, вляглася Бренда. Томас не був певен, що колись зможе зрозуміти цю дівчину.

Глибоко зітхнувши, він заплющив очі й поринув у сон, що потягнув його за собою в темні глибини. Звуки довкола притихли, повітря аж наче загусло. Томаса огорнув спокій, а за ним і сон.

Сонце ще палахкотіло над обрієм, коли раптом у голові пролунав голос, збудивши Томаса.

Дівочий голос.