Розділ 41

Томас задрімав.

Крізь пелену забуття Томас розчув тихі голоси і поворухнувся.

Звідкись він знав, що очей не варто розплющувати. Він сподівався довідатися, про що говорять люди, які захопили його. Люди, які заодно підлікували його від зараження крові.

— Ви впевнені, що це не ускладнить справи? — спитав чоловічий голос.

— Впевнена, — озвалася жінка. — Ну, наскільки це можливо. У будь-якому разі ми отримаємо новий, неочікуваний шаблон зони ураження. Такий собі бонус. Малоймовірно, що таке відхилення може перешкодити нам отримати і всі наші очікувані шаблони.

— Боже милий, сподіваюся, ваша правда, — мовив чоловік.

Заговорила інша жінка — голосом високим, дзвінким як кришталь:

— Скількох із решти можна вважати життєздатними кандидатами? — (Томасу здалося, що останнє слово вона вимовила наче з великої літери — «Кандидатами». Спантеличений, він постарався не ворушитися й слухав).

— Чотирьох-п’ятьох, — відповіла перша жінка. — Томас — наша головна надія. Він дуже швидко реагує на Змінні. Стривайте, у нього очі рухаються.

Завмерши, Томас постарався дивитися просто себе, в темряву опущених повік. Непросте було це заняття, але він змусив себе дихати рівно, наче спить. Він гадки не мав, про що розмовляють ці люди, і страшенно кортіло почути більше. Потрібно було почути більше.

— Якщо він і чує нас, — промовив чоловік, — це ніяк не змінить його реакцій на Змінні. Хай знає, що ми заради нього зробили величезний виняток — вилікували його від інфекції. Що «БЕЗУМ» робить і таке за необхідності.

Жінка з високим голосом розсміялася — огиднішого звуку Томас в житті не чув.

— Якщо слухаєш, Томасе, то не вельми тішся. Ми невдовзі повернемо тебе туди, звідки забрали.

Здавалося, венами розлився наркотик, і Томас почав поринати у кайф. Спробував розплющити очі й не зміг. Але, перш ніж провалитися в сон, він почув од жінки останню річ. Дуже-дуже дивну:

— Ти й сам би нас про це попросив.