Розділ З

Знову нічого. Серце сповільнилось і, здавалося, от-от зупиниться, а Томас почувався, наче проковтнув великий пелех вати. З Терезою щось трапилося.

Розплющивши очі, він помітив, що глейдери тим часом встигли зібратися біля зелених дверей, що вели до їдальні, де напередодні вони наминали піцу. Мінхо марно смикав за латунну ручку. Замкнено.

Інші двері вели в душову й комірчину, виходу з яких не було. На щастя, вікна тут теж були заґратовані, бо під усіма вже з криками юрмилися божевільні.

Хоча тривога кислотою розтікалася по венах, Томас облишив спроби зв’язатися з Терезою і приєднався до товаришів. Ньют вирішив і собі спробувати відчинити двері, але марно.

— Замкнені,— повідомив він, безвольно опустивши руки.

— Та невже, геній ти наш! — зронив Мінхо, склавши на грудях могутні руки, на яких набрякли жили. На мить Томасу привиділося, що він бачить, як кров пульсує у випнутих венах. — Недарма тебе назвали на честь Ісаака Ньютона. Дивовижна інтуїція.

Ньютові було не до жартів. А може, він уже просто звик ігнорувати сарказм Мінхо.

— Ламаємо до дідька ручку, — сказав він і озирнувся, ніби чекав, що йому подадуть кувалду.

— Коли ці гнилі психи замовкнуть? — загорлав Мінхо, сердито розвертаючись до божевільної жінки: через усе обличчя, до самісінької скроні, її шкіру розтинала страшна рана.

— Психи? — перепитав Казан. Досі волохатий кухар стояв тихо й непомітно. Наче причаївся, нажаханий ще більше, ніж перед сутичкою з гріверами. Не відомо, що гірше. Засинаючи минулої ночі, хлопці сподівалися, що он він — край усім їхнім бідам. Але може виявитися, що тут і справді гірше.

Мінхо вказав на закривавлену жінку.

— Вони самі себе так називають. Ти хіба не чув?

— Та хоч вербовими котиками їх називай, — гаркнув Ньют. — Знайди щось, чим можна зламати ці дурнуваті двері!

— Тримай, — промовив невисокий хлопчина, простягаючи Ньютові вузький балон вогнегасника, що його, здається, він зняв зі стіни. І знову Томас пошкодував, що не знає, як кого звати, навіть ось цього хлопчину.

Ньют замахнувся, приготувавшись збити ручку разом із замком, а Томас підійшов ближче, бо нетерпеливилося побачити, що за дверима, хоча й мав передчуття: нічого їм там не сподобається.

Ньют підніс вогнегасник, ударив по круглій латунній ручці. Пролунав гучний тріск, всередині дверей щось хруснуло. Ньют гепнув по ручці ще тричі — й виламав її разом з кріпленням. Із дзенькотом на підлогу посипалися залізні деталі, й двері з рипінням прочинилися в темряву.

Ньют мовчав, дивлячись на довгу вузьку смужку темряви так, наче з неї от-от вилетять біси з підземного світу. Потім повернув вогнегасник безіменному хлопчині.

— Ходімо, — скомандував Ньют, і в голосі його вчувалося легке тремтіння.

— Стривайте, — зупинив глейдерів Казан. — Нам точно треба виходити? Може, недаремно двері замкнули?

Томас не міг не погодитися: він також мав погані передчуття.