Розділ 38

Томас стенув плечима.

— Ну, в цих точно купа грошви, і саме так цю штуку назвав той дядько. Прямтранс. Така сіра стіна, і коли крізь неї проходиш, таке відчуття, наче в кригу потрапив.

— Хто це — «дядько»? — запитала Хвостата.

Томас тільки-но почав, а в голові вже все змішалося. От як таку історію розповідати?

— Думаю, він працює на «БЕЗУМ». Ми — матеріал для їхніх дослідів, для їхніх тестів. Я й сам достеменно не знаю. Усім нам… стерли пам’ять, і до мене вона повернулася лише частково.

Якусь мить Білявець витріщався ніби крізь Томаса на стіну.

— Я працював юристом ще до Спалаху і пандемії, і швидко викриваю брехунів. Я був дуже, дуже вправним у своїй роботі.

Дивно, але Томас розслабився.

— Тоді ти розумієш, що я не…

— Так-так, розумію. І тепер чекаю на всю історію. Починай.

І Томас почав розповідь. Чуття підказувало, що цим психам можна відкритися — їх, як і всіх у цьому місті посеред пустелі, запроторили сюди доживати останні роки, відведені страшною хворобою. Як і кожен на їхньому місці, вони лише хочуть скористатися своєю перевагою і знайти вихід. А упіймати людину, про яку торочать усі знаки по місту, — непоганий перший крок. На їхньому місці Томас вчинив би так само. Тільки, може, без пістолета і скотчу.

Більшу частину історії Томас розказав напередодні Бренді — те саме переповів і психам. Про Лабіринт, утечу, гуртожиток. Про завдання перетнути Пекло. Особливо він наголосив, що в кінці чекають ліки. Коли не вийшло перетнути місто за допомогою Хорхе, то, може, посприяють ці психи? Ще він висловив занепокоєння щодо долі решти глейдерів, та коли запитав, чи ніхто не бачив їх — або великий гурт дівчат, — відповідь отримав негативну.

І знову Томас постарався не розповідати про Терезу. Не хотів наражати її на небезпеку. Хоча… якої шкоди могла завдати їй така розповідь? Ще він збрехав про Бренду. Ну, не те щоб збрехав: вийшло так, ніби вона була супутницею Томаса від самого початку.

Закінчивши на зустрічі у провулку, Томас глибоко видихнув і посовався на стільці.

— Ви не могли б мене розв’язати, будь ласка?

В руці у Рослявого щось зблиснуло. Виявилося, це дуже гострий на вигляд ніж.

— Що скажеш? — запитав Рослявий у Білявця.

— Чом би й не розв’язати? — Білявець, поки Томас говорив, зберігав безпристрасність. Неможливо було визначити, вірить він хлопцю чи ні.

Рослявий уже підвівся й нахилився над Томасом, виставивши перед собою ніж, як раптом згори зачувся шум. У стелю щось загупало, зірвалося кілька зойків. Тоді залунав наче тупіт сотень пар ніг. Божевільна метушня, стрибки, знову гупання. Знову зойки.

— Інші, мабуть, знайшли нас, — раптом зблід Білявець, схопився зі стільця і, жестом покликавши за собою решту, кинувся до сходів, які ховалися в тіні. Гахнули двері, й Томас із Брендою залишилися самі. Хаос нагорі не вщухав.