Розділ 29

— Ми поки що не психи, — сказав Хорхе, стаючи поруч із нею. — Але це ненадовго. Ходімо. Слід чимшвидше дістатися схованки і нагодувати вас, хлопці. У вас вигляд, як у зграї голодних зомбі.

Мінхо ця ідея не сподобалася.

— З чого ви вирішили, що я з вами розсиджуватимуся, щоб ви мені потім пальці відрізали?

— Бодай раз помовч, ага? — відрубав Томас, водночас очима намагаючись передати йому цілком інакшу інформацію. — Ходімо їсти. І мені начхати, що потім станеться з твоїми білими ручками.

Мінхо примружився, спершу нічого не зрозумівши, та за мить уже допетрав.

— Як скажеш. Ходімо.

Зненацька Бренда впритул підійшла до Томаса. Очі в неї були такі темні, аж сяяли білки.

— Ти тут ватажок?

Томас похитав головою.

— Ні, це той хлопець, якого ти мало не проштрикнула ножем.

Бренда глянула на Мінхо, потім знову на Томаса. І посміхнулася.

— Кепський вибір. Певна річ, я скоро геть з глузду з’їду, та ватажком я б обрала тебе. Та ти й поводишся, як ватажок.

— Ем, дякую, — Томасові зробилося ніяково, а потім він згадав татуювання Мінхо. Згадав і своє, що прирікає його на смерть. Щоб приховати раптову зміну настрою, він швидко заговорив. — Я… е-е-е… теж обрав би тебе — замість Хорхе.

Дівчина, гойднувшись уперед, поцілувала Томаса в щоку.

— Ти милий. Я і справді сподіваюся, що вас не доведеться вбивати.

— Ходімо, — Хорхе жестом звелів усім іти до розтрощених дверей. — Брендо, годі вже з ними панькатися. Після сховку нас чекає довгий шлях. Ну ж бо, ворушіться.

Бренда не зводила з Томаса очей. Від поцілунку по тілу немов пробіг електричний розряд.

— Ти мені подобаєшся, — зізналася вона.

Томас судомно ковтнув, не в змозі здобутися на відповідь. Тим часом Бренда, облизавши кутик вуст, з посмішкою попрямувала до дверей. На ходу вона пхнула ніж у кишеню штанів.

— Ходімо! — крикнула вона, не обертаючись.