Розділ 28

— Ти, головне, мовчи, поки я свою справу роблю, — він уже рушив був до дверей, але зупинився на порозі.— І, до речі, нашому compadre4 Мінхо мій план навряд чи сподобається.

Вже у коридорі, простуючи до товаришів, Томас усвідомив, наскільки голодний. Судоми у шлунку перекинулися на весь живіт, наче органи пожирали один одного.

— Гаразд, слухайте всі,— оголосив Хорхе, коли вони з Томасом повернулися до великої обшарпаної кімнати. — Ми з цим пташком дійшли згоди.

«Пташком?» — подумав Томас.

Психи, міцно стискаючи зброю в руках, уважно слухали ватажка, при цьому позираючи на глейдерів: хлопці по всьому периметру кімнати сиділи спинами до стін. Крізь розбиті шибки й діри в стелі згори лилося сонячне світло.

Хорхе, стоячи в центрі, говорив, звертаючись водночас до всіх. Томасу подумалося, що вигляд у нього кумедний — так наче він перестарався.

— По-перше, цих прибульців слід нагодувати. Знаю, звучить безглуздо: ділитися з чужинцями харчами, які ми здобули для себе з такими труднощами. Та вони нам можуть знадобитися. Видайте їм свинину з бобами — мені вже й так те їдло поперек горла стоїть… — (Один із психів, малолітній кощавий коротун зі швидкими очицями, хихикнув). — По-друге, оскільки я джентльмен і взагалі святий, я вирішив не вбивати падлюку, що на мене напала.

Дехто невдоволено замукав — напевно, ті, кому Спалах уже остаточно виїв мозок. Тільки одна дівчина — симпатична, з на диво чистим довгим волоссям, — закотивши очі, втомлено похитала головою, так наче їй це невдоволення видається ідіотським. Вочевидь, це саме та Бренда.

Хорхе тим часом указав на Мінхо, який — геть не здивувавши Томаса — посміхнувся і помахав натовпу рукою.

— Бачу, ти щасливий? — пирхнув Хорхе. — Це тішить. Це означає, що ти гідно сприймеш новини.

— І які ж новини? — різко запитав Мінхо.

Томас подивився на Хорхе, чекаючи на рішення, яке от-от зірветься з його вуст.

— Тільки-но ви, здихлики, поїсте, щоб не повмирали тут з голоду в нас на руках, ти понесеш заслужену кару — за замах на мене.

— Та ну? — якщо Мінхо і злякався, то ніяк не виявив страху. — І яке покарання ти мені приготував?

Хорхе подивився на Мінхо — на його обличчі розлилася моторошна байдужість.

— Ти бив мене обіруч. Отож ми відріжемо тобі по пальцю з кожної долоні.