TextBook — Якого дристу… — прошепотів Мінхо. — Вона велика?
До нього приєднався хор інших глейдерів зі своїми запитаннями.
— Так, люди, пригальмуйте! — гаркнув Ньют, і коли стало тихо, просто відповів: — Не знаю.
Чути було, як він на дотик намагається визначити розміри кулі.
— Більша за кляту голову, це точно. Ідеально кругла… ідеальна сфера.
Томас ніяк не міг опанувати себе. Його нудило, хотілося одного: якнайшвидше забратися з цього тунелю, вибратися на світло.
— Треба тікати, — сказав він. — Йти звідси. Швидше.
— А може, все-таки слід повернутися? — сказав хтось — Томас не впізнав голосу. — Хай що це була за куля, а вона відтяла Френкі голову, як і попереджав той шлапак.
— Нізащо, — сердито заперечив Мінхо. — Нізащо. Томас правду каже, годі вже скиглити. Біжімо, дистанція — два кроки. Пригніться, і якщо як повз голову щось пролетить — бийте по ньому щосили.
Ніхто не сперечався. Томас швидко намацав свої припаси. Без зайвих слів хлопці вишикувалися і помчали вперед. Томас вирішив не гаяти часу на те, щоб повернутися на своє місце в кінці колони. Просто побіг щодуху, як не бігав навіть у Лабіринті.
Пахло потом. У теплому повітрі витали порохи. Від крові руки були беручкі, довкола панувала така сама темінь, як і раніше.
А Томас біг не зупиняючись.
Смертоносна куля вбила ще одного хлопця. Цього разу дісталося хлопчині, який біг зовсім поруч, — Томас із ним зроду і словом не перекинувся. Метал чиркнув об метал, кілька разів щось лунко клацнуло, а тоді всі звуки заглушив вереск.
Ніхто не зупинився. Мабуть, це жахливо. Напевно. Але ніхто не зупинився.
Коли нарешті крики перейшли в булькання, на бетонну підлогу з гучним стуком впала металева куля. Покотилася, вдарилася в стіну, відкотилася ще трохи.
Томас біг далі. Навіть не вповільнив кроку.
Він уривчасто ковтав запорошене повітря, серце бехкало в грудях, вже почали боліти легені. Скільки часу минуло? Як далеко глейдери від місця першої трагедії? Коли Мінхо велів зупинитися, Томас відчув невимовне полегшення. Втома витіснила страх перед кулями, які вбили вже двох людей.
Чулося важке сапання глейдерів, у обмеженому просторі висів сморід несвіжого подиху. Казан оклигав першим.
— Чому зупинилися?
— Я тут собі об щось мало ноги не переламав, — відповів Мінхо. — Тут, здається, сходи.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Той, що біжить лабіринтом. Випробування вогнем» автора Джеймс Дешнер на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 15“ на сторінці 2. Приємного читання.