Розділ 71

Моє питання не мало якоїсь великої мети, це була просто цікавість, світська розмова під час гри.

— Раз або двічі, — визнав він, — коли мав враження, що доступна прийнятна кандидатка. Один раз, у моєму першому житті, була жінка, про яку я думав… Але ретроспективний погляд робить дива; після смерті я виявив, що чудово можу жити без неї. Час від часу я знаходжу кого-небудь для спілкування. Коли ти нікому не потрібний, похилий вік може виявитися досить тяжким. А як щодо тебе?

— Дуже схоже, — визнав я. — Я теж виявив, що бути самотнім… Недоліки самітності більші за переваги, особливо наприкінці життя. Таке враження, що навіть коли ми розуміємо марність обману, пустоту відносин — якщо вони дійсно пусті… Прагнення бути разом із кимось сидить у нас глибше, ніж я міг уявити.

І тоді, сам не знаю чому, я розповів йому про Дженні.

Дженні.

Наївно було би звати її коханням мого життя.

Можливо, коханням одного з життів.

Безглуздо припускати, що любов може тривати так довго.

Це ілюзія, створена багатьма роками брехні, обману та відособлення від усього, бо іншого вибору немає. Відособлення від Клубу Хронос через страх бути знайденим, відособлення від Вінсента через страх, що він дізнається про мою правду, відособлення від тих, хто жив, помер і нічого не згадав, відособлення від сім'ї — названої та справжньої, відособлення від світу, історію якого я знав, відособлення від…

Усього.

Це прискорення мого серця.

Це утруднене дихання.

Це почервоніння моїх щік.

Це не кохання.

Це омана.

Дженні.

Тримає Вінсента за руку.

Іншу руку вона простягає, щоб взяти з його руки келих і поставити його на чорну поверхню рояля. Після цього її пальці знову обіймають його шию, проводять по рідкому волоссю на потилиці. Вона майже такого самого зросту, як і він, але все одно стає навшпиньки, її вага відштовхує його назад. Вона цілує його, він теж її цілує — сильно, довго та пристрасно — а всі навколо аплодують, і коли їхні губи роз'єднуються, він кидає погляд на мене.

Секунда.

Лише секунда.