Концепція децентрованої (розщепленої) особистості

Соціологія культури

Іншим важливим механізмом реалізації влади є знання. Це не тільки засіб, який використовується людьми для встановлення свого панування, а і владне ставлення знаючого до того, кого він пізнає, забезпечуючи утримання цього панування.

Однак владі необхідно лише таке знання, що допомагає відтворенню встановленого нею порядку. Звідси напруження, що виникає між інтелектуалами і представниками владних структур у суспільстві. Згідно з М. Фуко, процес виробництва знання — це процес інноваційний. Участю в цьому процесі й визначається особливе становище інтелектуалів у суспільстві. їхній досвід інновативний, тобто маргінальний сам по собі; він є "частковим", "проміжним" і таким не може бути вписаним всередину інституціональні стратегії. Владні ж структури заохочують лише тих інтелектуалів, що допомагають за допомогою знань, переведених у технології, підтримувати і розширювати кордони існуючої влади. Знання іншого плану витісняються на периферію панівної культурної парадигми; їх породження і поширення щонайменше не заохочується, якщо не придушується. Таким чином, і тут влада встановлює свої норми, мораль, уявлення про девіації.

Влада і мораль. Якщо моральні норми здаються відповідними владі, то це відбувається не тільки тому, що влада за допомогою дисципліни регулює на всіх доступних їй рівнях відповідність поведінки підлеглих вимогам морального кодексу. Але ще і тому, шо сила дозволяє їй досить довільно визначати, що є відповідність, а що відхилення стосовно норм. У суспільстві, особливо при ситуації невизначеності, відповідність моралі в кожному конкретному випадку є невизначеною, взаємозаперечливою. І тому арбітром часто стає влада: більш могутні вибирають визначення того, яке правило варто застосувати, і що воно означає в даній ситуації.

Зі сказаного випливає, що в логіці постмодерну розділюваний моральний кодекс більше не розглядається як засіб запобігання соціокультурним напруження і конфліктам. Вважається, що в кращому випадку він обмежує властиві системі напруження, забезпечуючи в проблемних і невизначених ситуаціях підстави для їхнього первісного визначення. Щонайменше він забезпечує мову, в якій напруження дістає публічне вираження. У гіршому випадку його елементи стають фокусами соціальних конфліктів. А взагалі він використовується різними індивідами зі своєю метою і в тих ситуаціях, де їм це вигідно. Жодна соціальна система, відповідно до логіки постмодерну, не підкоряється усім вимогам офіційного морального кодексу хоча б тому, що це всього лише частина її культурного універсуму. Як уже говорилося, члени суспільства ніколи цілком не інтегровані в жодну соціальну роль чи культурну ідентичність, у тому числі й у ті, що нормативно запропоновані. Усвідомлюючи умовність моральних норм і цінностей люди не відчувають ні провини, ні замішання, роблячи менше необхідного, оскільки не відчувають повно, причетності до них. Такі утворення постійно перебувають під загрозою порушення, оскільки багато хто часто змушений давати обіцянки які не хоче і не має наміру виконувати. Розбіжності між мораллю і бажаннями лежать в основі прийнятих у культурі невідповідностей між принципами і практикою, ідеальними уявленнями і звичками. Це мається на увазі в соціалізаційних процесах, коли молоде покоління осягає наївність і непрактичність наслідування ідеалам.

Як підкреслює Е. Гоулднер, влада й її моральний компонент, влада й авторитет — це різні виміри, пов'язані з регулюванням соціальної взаємодії. Влада існує як фактор, шо формує поведінку підлеглих у ситуаціях, які знаходяться під контролем вищестоящих. У розпорядженні останніх знаходиться право вказувати на дисциплінарні норми, позбавляти винагороди у випадку невиконання запропонованих функцій. Але сама могутність є достатньою підставою для такого контролю навіть без наявності прав у тих, хто ними володіє. Отже, сила без авторитету є постійним фактором, що впливає на динаміку розподілу функцій і винагород у суспільстві. І навряд чи можна придумати такі реалістичні форми соціокультурного контролю, які б цілком послабили його дію.

Відповідно розподіл влади в соціальній системі, на думку Гоулднера, зумовлює конфігурацію існуючих тут моральних переваг. Володіння владою спонукує одних порушувати свої зобов'язання, тимчасом як її недостача примушує інших задовольнятися меншим, ніж належить за законом. Так, саме порушення моралі може стати звичаєм.

Примус, насильство, сила — усі форми могутності механізму, що дозволяють тим, хто володіє ними, створювати власну легітимність і свої правові встановлення. Але ці встановлення підтримуються і тими, хто в соціокультурному просторі, створюваному владою, знаходиться в сфері найбільшого її впливу.

Ті, хто підкоряється зі страху перед силою чи в надії на вигоду від неї, звичайно, не зізнаються в справжніх причинах своїх дій і для збереження самоповаги готові визнати легітимними вимоги, що їм висуваються. Ті ж, хто застосовує насильство, прагнуть отримати докази хоч якоїсь видимості добровільності дотримання цих вимог. У таких випадках легітимність установлених відносин породжується таємною угодою між ґвалтівником і його жертвою.

Наступний розділ:

Нова повсякденність

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Концепція децентрованої (розщепленої) особистості“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Вступ

  • Розділ 1. Культура в структурі соціологічного знання

  • О. Конт як основоположник соціології

  • Об'єктивізм

  • Веберівський погляд на розвиток капіталізму

  • Дві соціології

  • Визначення ситуації

  • Життєвий світ

  • Когнітивна мікросоціологія

  • Пізнання як творчість світу

  • Соціологічне поняття культури

  • Кінцеві ділянки значень

  • Три трактування історизму повсякденності

  • Еволюція конституюючих елементів повсякденності

  • Розділ 2. Особистість як засновник "себе" і суб'єкт культури

  • Характеристики понять "особистість" та "індивід"

  • Підходи до вивчення відносин "особистість — культура"

  • Загальна характеристика культури

  • Людина — семіотична істота

  • Становлення античної особистості

  • Вплив особистості на культуру

  • Становлення особливості середньовічної особистості та суб'єктності

  • Ренесансна особистість

  • Рефлексія поняття "особистість" у роботах І.Канта

  • Криза європейської культури, особистості та суб'єктивності

  • Від сучасної особистості та суб'єктивності до особистості "можливої"

  • Розділ 3. Інтерсуб'єктивність культури та інтердієвість культури

  • Інтерсуб'єктивність соціокультурної реальності

  • Інтертекстуальність культури

  • Культура як "диференційована єдність"

  • Багатомірність саморефлексії культури

  • Розділ 4. Буття людини в культурі

  • Інституціоналізація життєвого досвіду

  • Життєві світи людини: єдність і специфіка

  • Значеннєвий універсам

  • Життєве середовище й екологія людини. Поняття і структура життєвого середовища. Екологічна структура.

  • Простір і час життєвого середовища

  • Праця в житті людей. Природничо-наукове пояснення еволюції праці людини

  • Гени і мозок. Інформаційна ємність людини

  • Соціальне і наукове знання. Істина, омана, правда і неправда

  • Про природу любові і сакральності

  • Людина сексуальна. Сексуальна культура

  • Насильство як засіб домінування і панування

  • Політика: ідеологія і практика

  • Природа і механізм гри

  • Класифікація ігор. Тенденції розвитку

  • Смерть як екзистенціальний і культурний феномен

  • Життя після смерті: досвід досліджень

  • Розділ 5. Ритуал — символ — міф

  • Ритуали і соціальні інститути

  • Визначення ритуалів

  • Дюркгейм про релігію і ритуали

  • Типи і функції ритуалів

  • Rites de passage

  • Що таке символ?

  • Міфологічна символізація

  • Міф як жттєва реальність

  • Міф: енергія і функції

  • Національний міф

  • Розділ 6. Ідеології

  • Конкретне розуміння власності

  • Абстрактне розуміння власності

  • Земля як власність

  • Свобода, рівність, братерство

  • Конкретна свобода

  • Свобода в "лівому" дискурсі

  • Правові ідеології

  • Парадокс світового інформаційного порядку

  • Розділ 7. Традиція — канон — стиль

  • Радянський політичний канон

  • Життєві форми в Шпрангера

  • Життєвий стиль і Lebensfuhrung

  • Що таке моностилізм

  • Сакральне ядро моностилістичної культури

  • Категорії полістилістичної культури

  • Нові культурні моделі

  • Культурний фундаменталізм

  • Розділ 8. Культура і соціальна структура

  • Вертикальні класифікації

  • "Модерністський проект"

  • Марксизм і модернізм

  • Модернізм у вивченні соціальної структури

  • Екскурс: українська реідеологізація

  • Критика модерністського підходу до вивчення нерівності

  • Нові диференціації

  • Нові диференціації і диференціюючі фактори в Україні

  • Соціальний розподіл стилів

  • Нова парадигма соціоструктурного підходу

  • Розділ 9. Прикордонні галузі пізнання соціокультурної динаміки. Постмодерн

  • Плюральність життєвого світу людини

  • Неоднорідність соціокультурного простору

  • Концепція децентрованої (розщепленої) особистості
  • Нова повсякденність

  • Віртуальне і реальне

  • Постмодерн і час

  • Соціальність прийдешньої епохи

  • Ідеологія постмодерну

  • Висновки

  • Література