Такою боротьбою любов відтискується в сім'ю, зводиться або до сексуальної або ж до любові лише щодо близьких, або ж людина шукає підтримки, розумінні і ствердження своєї особистості в релігії. Соціальне ж життя нагнітає лише неврози при такому розщепленні людини на борця, що не зупиняється ні перед чим у прагненні домінувати, і людини люблячої, що розчиняється в іншій. Я людини при цьому розколоте, і почуття, її самовідчуття амбівалентні. Експектації від такої людини дуже суперечливі, і дуже важко їй довіряти при взаємодії з нею. Відносини непрозорі, особистість розщеплена.
Сучасне соціальне життя нав'язує індивіду той модус дії, який організовує соціальну практику і виступає для індивіда як габітус—система схильностей (диспозицій), об'єктивно пристосованих для досягнення певних результатів, тобто соціальних цілей. Для окремої людини габітус — це коло життєвих необхідностей, на яких активно позначається минулий досвід у вигляді схем сприйняття, думок і дій, що і гарантує "правильність" практик, їхню легітимність в очах людей. Габітус залежить, однак, більше від відмінностей у суспільствах, вихованні, престижі, звичаях і моді, ніж від суб'єктивності індивідів. І якщо соціальне життя диктує індивідам спосіб дій, який найбільш ефективно приводить до мети в даних умовах, то люди звичайно вибирають лінію своєї поведінки, виходячи з цього диктату. Суспільство, побудоване на принципах домінування, панування одних над іншими, відкриває дорогу до насильства. Спалахи насильства за останні роки, їх оцінка й аналіз підводять до думки про те, що головним фактором соціального насильства є не інстинкти агресивності людини, адже за ці роки генотипи не змінилися, а соціальні умови життя. Отже, мова взагалі повинна йти не про повну ліквідацію насильства в суспільстві, а про його мінімізацію, про максимально можливе зменшення ролі насильства в пропонованих суспільством способах дії, що ведуть до успіху індивіда в сферах економіки, політики і екзистенціальносгі.
Суспільства, що сповідають рівність суспільного становища людей (різні варіанти "соціалізму"), прагнуть мінімізувати соціальне насильство, вводячи демократичні "правила гри" для задоволення прагнення людей до домінування і суперництва (вибори, підвищення владної ролі суспільної думки про ті чи інші дії влади чи партій, дотримання відповідності міри праці і міри споживання тощо). Виникає протиріччя між прагненням людей до свободи і "правилами гри", що нав'язуються суспільством.
"Класичний" соціалізм вбачав основну причину нерівності і соціального насильства лише в сфері економіки, у характері власності, в експлуатації людини людиною. Практика такого соціалізму виявила, однак, й іншу сторону, не менш важливу: насильство організації надлюдиною. Утвердження нового способу життя (сукупності укладу, рівня, стану і стилю життя, заснованого на суспільній власності на засоби виробництва) могло бути проведене в життя лише шляхом застосування класового насильства за допомогою державної влади (диктатури пролетаріату). Сила держави у вирішенні соціальних завдань відчутно зросла. Це призвело, та й не могло не призвести, до різкого посилення насильства з боку політичних організацій суспільства, тобто до тоталітаризму. Суспільні структури стали диктувати схеми дії, що ведуть до повного підпорядкування індивідів цілям держави і політичної партії.
У суспільствах, що сповідають соціальну нерівність, навпаки, сила держави направляється на підтримку інтересів, які уже сформувалися, "класично" домінуючих у суспільстві груп і класів (а їхні інтереси видаються за інтереси всіх громадян), на забезпечення свободи особи у всіх сферах життя, насамперед в економічній. Насильство в такому суспільстві має основні свої корені в економічних відносинах: левова частка злочинів - економічні. Теоретично сила грошей повинна забезпечувати прогрес в економічній сфері за умови свободи особи, а сила держави (організації будь-якого рівня) — забезпечувати соціальну справедливість, тобто законність, легітимність будь-яких домінацій, перевага тих чи інших груп і класів.
Обидва типи суспільства покликані мінімізувати насильство у відносинах людей і у відносинах "влада — громадянин". В основі такої практики лежить вироблений європейською культурою кодекс прав і свобод людини.
Реальна конвергенція обох типів суспільства є теоретичною мрією, спрямованою на гуманізацію громадського життя.
Політика: ідеологія і практика
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціологія культури» автора Юрій М.Ф. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Насильство як засіб домінування і панування“ на сторінці 2. Приємного читання.
