Розділ «§ 2. Людина. Індивід. Особистість»

Ви є тут

Людина і світ

Чи треба порівнювати людину з тваринами? Душевність і духовність: чи є відмінність? У чому полягає загадка людського буття? Яка людина як індивід і як особистість?

Слова, винесені в заголовок параграфа, звичайно вживаються як близькі за значенням. Усі вони відносяться до того, хто безпосередньо здійснює діяльність. Перш ніж докладно розглянути сутність діяльності, її основні види, подумаємо про те, хто діє в суспільстві, одночасно відчуваючи на собі результати діяльності інших. Іншими словами, звернемося до одного з вічних питань: що таке людина?


СУТНІСТЬ ЛЮДИНИ



БУТТЯ ЛЮДИНИ


У філософії є такі поняття, за допомогою яких намагаються охопити якнайбільше явищ, сторін реального світу. Ця безліч настільки різноманітна, різнорідна, що найчастіше в понятті вдається узагальнити лише одну рису, властивість предметів, її утворюючих. Такі гранично загальні поняття називають категоріями. До їхнього числа відноситься поняття "буття". Ним позначають усе, " маюче місце бути", все існуюче у світі.

Цю категорію використовували давньогрецькі філософи. Одні з них (Парменид) писали про буття як безупинне, цільне, неподільне. Інші характеризували його як мінливе. "Не можна двічі ввійти в ту саму ріку" ,- стверджував Геракліт.

Проблема буття людини також здавна цікавила філософів. У найдавніших філософських системах Китаю, Індії, Греції людина мислилася як частина Космосу, усеосяжного світу. І сама людина сприймалася як своєрідний "мікрокосмос". Природа розумілася як живий організм, а людина — як сполучення різних елементів чи "стихій" космосу. Одному з давньокитайських мудреців належать слова: "Між Небом і Землею людина найдорожча за все". При цьому світ створений не заради людини, тому людина має право диктувати свою волю природі. Вона покликана наслідувати природності, принаймні, "упорядковувати", переборювати збої, що відбуваються у світі час від часу, але вона відповідальна за свої діяння на вищому, космічному рівні.

Древньоіндійська філософія висунула ідею переселення душ і зробила дуже умовною і рухливою межу між живими істотами. Суть цієї ідеї полягає в тому, що душа людини після її смерті не гине, а знаходить собі інше пристановище. В що саме вона втілиться, залежить від поведінки людини в теперішньому житті: за уявний гріх - у представника нижчої касти, за словесний - у тварину, за гріховний учинок - у неживий предмет.

Людині і тільки людині приписувалося прагнення і здатність звільнятися від зумовленості через моральну шляхетність, розкріпачення душі, що дасть можливість досягти величі.

Антична філософія збагатила науку розумінням відмінностей між законами природи і людського світу. Було виділене протиріччя: "незмінні закони природи - мінливі людські встановлення".

Людина як духовно-тілесна істота була головним змістом усієї давньогрецької культури, особливо в часи її розквіту. Філософ Геракліт стверджував: "З мавп найпрекрасніша потворна, якщо порівняти її з людським родом. З людей наймудріший, у порівнянні з Богом, видасться мавпою і за мудрістю, і за красою, і за всім іншим. А самі грецькі боги постають величними і разом з тим людяними".

Грецька філософія, що проголосила тезу про людину як про міру всього існуючого, орієнтувалася на її розум, закликала до самопізнання. Вислів "Пізнай самого себе", висічений при вході в храм Аполлона в Дельфах, з'явився одним з дороговказних у розвитку наук про людину.

Середньовічна християнська філософія протиставляла "справжнє", божественне і " неістинне" створене буття, розрізняючи при цьому сутність і існування, зміст і символ.

Своєрідність християнського біблійного уявлення про людину як про "образ і подобу Бога", внутрішньо роздвоєної внаслідок гріхопадіння, сполучалося з вченням про поєднання божественної і людської сутності в особистості Христа. Таке поєднання відкривало можливість внутрішнього прилучення кожної людини до божественної благодаті, подолання гріховності і смертності тіла через безсмертя душі.

Епоха Відродження дала науці уявлення про безмежність творчих можливостей людини. Ідея філософа Пікоделла Міран доли полягала в тому, що людина займає особливе становище у світобудові, оскільки причетна до всього земного і небесного від нижчого до найвищого. У поєднанні з волею вибору призначення людини дає їй творчу здатність самовизначення. Людина-творець уподібнюється Богу. У цей період філософи захоплювалися людиною, проголошували гімни її розуму, творчому початку.

Філософи ХУІІ-ХУІІІ ст. розглядали буття як реальність, що протистоїть людині, як суще, котре людина освоює в діяльності. Для європейської філософії цього часу буття найчастіше обмежується природою, світом природних тіл, а духовний світ статусом буття не володіє.

Поряд з цією натуралістичною лінією в новоєвропейській філософії формується прямо протилежний спосіб тлумачення буття: справжньою реальністю є саме думка. Цей підхід представлений у вихідній тезі Р. Декарта: "Мислю, отже, існую". Надалі ця ідея одержала розвиток у німецькій ідеалістичній філософії. Так, філософ І. Фіхте стверджував, що справжнім буттям є вільна, чиста діяльність абсолютного "Я", матеріальне буття - продукт усвідомлення і самосвідомості "Я". Такі погляди, що відривалися категорію буття від зовнішнього світу, незабаром були піддані справедливій критиці.

І. Кант питання "Що таке людина?" формулює як основне питання філософії, а саму людину розглядає як істоту, що належить двом різним світам природній необхідності і моральній свободі. У німецькій філософії ХУІІІ-ХІХ ст. провідним було уявлення про людину як творця духовного життя, культури, носія всезагального ідеального початку - духу чи розуму.

Великий був інтерес до проблеми людини і наприкінці XIX- XX ст. Пошук сутнісних властивостей людини сконцентрував увагу вчених на таких проявах, як почуття, воля, потяг. Тоді ж у науці почали розрізняти поняття "індивідуальність" і "особистість". Індивідуальність стала розумітися насамперед як своєрідність, неповторність психічного життя людини, а особистість - це її індивідуальні прояви на тлі соціальних відносин.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Людина і світ» автора Юрій М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „§ 2. Людина. Індивід. Особистість“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • § 2. Людина. Індивід. Особистість
  • ЧАСТИНА І. ДІЯЛЬНІСТЬ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА

  • § 4. Різноманіття діяльності

  • § 5. Діяльність і спілкування

  • § 6. Соціальні норми і поведінка з відхиленням від них

  • § 7. Право в системі соціальних норм

  • РОЗДІЛ 2. ПІЗНАННЯ ЯК ДІЯЛЬНІСТЬ

  • § 9. Пізнавальна діяльність людини

  • § 10. Істина і її критерії

  • §11. Наукове пізнання

  • §12. Ненаукове пізнання

  • § 13. Соціальне пізнання

  • §14. Самопізнання

  • РОЗДІЛ 3. ДУХОВНИЙ СВІТ ЛЮДИНИ І ДІЯЛЬНІСТЬ

  • § 16. Моральні орієнтири діяльності

  • § 17. Світогляд, переконання, віра

  • РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ

  • §19. Економічна діяльність

  • Короткі висновки до розділу

  • Питання до розділу

  • РОЗДІЛ 5. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА

  • § 21. Історичний процес і його учасники

  • § 22. Політична діяльність

  • § 23. Політична ідеологія

  • § 24. Суспільний прогрес

  • ЧАСТИНА II. НА ШЛЯХУ ДО СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

  • § 26. Схід і Захід

  • § 27. Особливості древніх цивілізацій

  • § 28. Древні цивілізації Європи

  • § 29. Древні мислителі про світ і людину

  • § 30. Цивілізація епохи Середньовіччя

  • §31. Перехід до індустріальної цивілізації

  • § 32. Погляди на суспільство і людину в індустріальну епоху

  • ЧАСТИНА ІІІ. СУЧАСНЕ СУСПІЛЬСТВО

  • § 34. Цілісність і суперечливість сучасного світу

  • § 35. Науково-технічний прогрес

  • РОЗДІЛ 8. СУЧАСНА ЕКОНОМІКА

  • § 37. Ринкові відносини в сучасній економіці

  • § 38. Економічна політика держави

  • § 39. Людина у системі економічних відносин

  • РОЗДІЛ 9. СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК

  • § 41. Молодь у сучасному суспільстві

  • § 42. Про нації і міжнаціональні відносини

  • § 43. Соціальний статус особистості

  • РОЗДІЛ 10. ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • § 45. Правова держава і громадянське суспільство

  • § 46. Галузі українського права: основні поняття і норми

  • § 47. Демократія

  • § 48. Політичний статус особистості

  • РОЗДІЛ 11. ДУХОВНІ ЦІННОСТІ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • § 50. Наука, освіта, мистецтво

  • § 51. Релігія в сучасному світі

  • § 52. Засоби масової комунікації! культура

  • § 53. Духовний світ людини

  • § 54. Шлях до духовної особистості

  • Замість висновку