РОЗДІЛ 3. ДУХОВНИЙ СВІТ ЛЮДИНИ І ДІЯЛЬНІСТЬ

Духовний світ людини вчені нерідко характеризують як нерозривну єдність розуму, почуттів, волі. Світ особистості індивідуальний і неповторний.

Духовний світ кожного може бути правильно зрозумілий лише з урахуванням особливостей спільності, до якої індивід належить, лише в тісному зв'язку з духовним життям суспільства.

Духовне життя людини, суспільства постійно міняється і розвивається.

§ 15. Діяльність у сфері духовної

СТВОРЕННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ

ЗБЕРЕЖЕННЯ І ПОШИРЕННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ

Оригінальні ідеї, наукове відкриття, роман чи картина можуть бути втрачені безповоротно або залишитися в невідомості, і тоді вони не нестимуть ніякого впливу на людей, Уявимо, як збідніло б людство, якби не знало античної міфології, якби не збереглися єгипетські піраміди" розписи Рубльова, твори Т. Шевченка чи загадкова Мона Ліза Леонардо да Вінчі, як потьмянів би вигляд Києва без пам'ятника Богдану Хмельницькому чи Софіївського собору. Хто ж сприяє збереженню і поширенню духовних багатств? Це насамперед різні установи, що виконують функції збирання, збереження, дослідження і популяризації культурно-історичних і природно-наукових цінностей, Почнемо з музеїв" Сутність їх спочатку добре розкривав древній в'єтнамський термін "бао та", що означає "сховище реліквій". З розвитком музеїв (нині їх у світі понад 12 тис.) вони стали не тільки зібраннями цінностей" але завдяки своїм експозиціям, виставкам" екскурсіям 1 серйозним джерелом поповнення знань мільйонів відвідувачів.

Музеї різноманітні за своїм профілем: історичні (у тому числі археологічні" етнографічні тощо), художні" літературні, природно-історичні (ботанічні, геологічні тощо), технічні. В Україні й інших країнах багато і самодіяльних (створених на суспільних засадах) музеїв; це музеї історії навчальних закладів, військових частин, підприємств.

Слова "сховище" і "поширення" відносяться і до бібліотек. Найдавніша з них з'явилася за багато століть до винаходу друкарства: у середині VII ст. до н.е. при дворі ассірійського царя Ашшурбаніпала була зібрана бібліотека з "глиняних книг". З розвитком друкарства постійно зростала роль бібліотек як найважливішого засобу сприяння тому, щоб усе більше людей опановували науковими, літературними, духовними цінностями. Мережа бібліотек величезна: від невеликих - особистих, шкільних, міських - до найбільших книгосховищ.

Слово "архів" (у перекладі з лат. - письмосховище) нерідко асоціюється з чимось дуже давнім і від життя далеким. Архіви, як і бібліотеки, відомі здавна. Архіви - це місце збереження документів, у тому числі і найбільш древніх, і зовсім недавнього часу. Зібрання архівних джерел призначені для наукових досліджень, для реалізації практичних цілей. Архіви безупинно поповнюються, тому що щоденно накопичуються нові свідчення про діяльність окремих людей, організацій, державних установ. Архіви бувають невеликі (наприклад, архів заводу, де зберігаються документи про його працівників) і гігантські, за якими можна досліджувати багато чого, ще не пізнаного, або відновити істину, що довго ховалася. Так, завдяки архівним пошукам удалося зробити надбанням гласності раніше засекречені договори (наприклад, секретний протокол, підписаний Молотовим і Ріббентропом напередодні Другої світової війни). При відновленні стародавніх українських міст, зруйнованих фашистами в роки Великої Вітчизняної війни, залучалися дані про архітектурні особливості і розміри відроджуваних споруд, пам'ятників культури. Давні повідомлення, що зберігаються в архівах, про ті чи інші природні явища допомогли геологам XX ст. знайти колосальні запаси корисних копалин (нафта, газ тощо). Архівні довідки допомагають громадянам підтвердити деякі їхні права (наприклад, довідки про стаж роботи впливають на розмір пенсії).

Таким чином, архіви, бібліотеки, музеї - це не тільки сховища; древні єгиптяни називали їх "будинками життя", підкреслюючи важливу роль цих установ у збереженні і передачі культурної спадщини. Музеї, архіви, бібліотеки - надбання народу, вони повинні бути доступні для усіх.

Результативність духовно-практичної діяльності, здійснюваної музеями, бібліотеками, архівами, багато в чому залежить від "лоцмана", що прокладає відвідувачу, читачу найкращий шлях до пізнання. Ці "лоцмани" -екскурсоводи, бібліотекарі, архіваріуси.

Афоризм "дивитися - не значить бачити" нагадує про одне з корінних завдань музейного працівника - навчити "бачити", тобто виявляти істотні риси експозиції, одержуючи, таким чином, максимум закладеної в ній інформації. Згадаємо, наприклад, про відвідування художньої галереї. Звичайно, залишаючись один на один з картиною, кожний відчуває її естетичний вилив. Але нерідко багато що залишається незрозумілим через слабке знайомство з тематикою (наприклад, із сюжетами на біблійні теми), через недостатньо чітке сприйняття художнього стилю, його особливості. У таких випадках пояснення екскурсовода дуже важливе.

У бібліотеках дуже важко орієнтування у світі книг. І тут порада бібліотекаря допомагає вибрати правильний шлях для задоволення запитів читача, формування його інтересів і смаків.

Найбільший за охопленням людей і за загальнонародною значимістю внесок у діяльність з поширення духовних цінностей вносить школа, насамперед учитель. Згадаємо широкий, суспільний зміст слова "учитель": це мислитель, що веде людей по дорозі знань і допомагає їм оформити свої погляди, шукати і знаходити свій життєвий шлях. Саме вчитель є для дітей і юнаків живим джерелом знань і умінь, носієм естафети часів, він поширює, передає новим поколінням найбільш головне, цінне і по-людському загальнозначуще з того, що накопичене наукою, технікою, мистецтвом із глибокої стародавності до наших днів. Учитель прагне закласти основи розуміння сучасної системи наукового знання, що розвивається, про світ, людину, суспільство.

Масова аудиторія, що сприймає духовні цінності, - це сотні мільйонів читачів газет і журналів, слухачів радіо, телеглядачів, тобто ті, на кого постійно впливають засоби масової інформації (ЗМІ).

Безсумнівним народним надбанням є класичні театральні постановки і кінофільми, відтворення яких телевізійними засобами знайомить нові покоління з мистецтвом народу України, різних закордонних країн.

ОСВОЄННЯ ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ

Створення, збереження і поширення духовних цінностей спрямовані, як відзначено вище, на задоволення духовних потреб людей. Процес їхнього задоволення називається духовним споживанням, прилученням до духовної культури.