Розділ «§ 2. Людина. Індивід. Особистість»

У XX ст. проблема буття людини стала предметом особливого філософського дослідження. У вченні німецького філософа XX ст. М. Хайдеггера буття - "просіка", що відкриває таємницю сущого, робить його зрозумілим. У цій функції розкриття таємниці і полягає, згідно з Хайдеггером, "зміст буття".

Французький філософ і письменник Ж.-П. Сартр розмежовує буття матеріальне і людське. Перше є для нього щось відстале, що опирається людській волі і дії. Основна характеристика людського буття, на думку Сартра, вільний вибір можливостей.

Отже, буття людини - специфічний спосіб її унікального, неповторного існування. Це поняття трактується у світовій філософії по-різному. Однак при всіх відмінностях воно оцінюється як особлива реальність, збагнення якої дозволяє людині краще зрозуміти саму себе.

Російський філософ М.О. Бердяев писав: "Проблема людини є основна проблема філософії. Ще греки зрозуміли, що людина може почати філософствувати тільки із себе. Розгадка буття людини для людини схована в людині. У пізнанні буття людини є зовсім особлива реальність, що не стоїть в ряді інших реальностей. Людина не є дробова частина світу, у ній закладена цілісна загадка і розгадка світу".

ІНДИВІД І ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ

Як часто про людину помітну, що виділяється серед інших, доводиться чути: "Він індивідуальність!" Близьке за звучанням і походженням до цього слова і поняття "індивід". У побутовій мові ці слова вживають як рівнозначні. Однак наука розрізняє їх за змістом. Розглянемо ці відмінності.

Поняття індивід уперше використовував у своїх творах давньоримський вчений і політик Цицерон. Так він переклав із грецької слово "атом", що означало "неподільний" і відносилося до найдрібніших і неподільних, на думку древніх філософів, складових навколишнього світу. Термін "індивід" характеризує людину як одного з людей.

Цей термін означає і те, наскільки типовими є ознаки певної спільності для різних її представників (жрець Амона Анен, Богдан Хмельницький, орач Микула Селянинович).

Обидва значення терміна "індивід" взаємозалежні й описують людину з погляду її самобутності, особливостей. При цьому мається на увазі, що особливості залежать від суспільства, від умов, у яких формувався той чи інший представник роду людського.

Термін індивідуальність дає можливість характеризувати відмінності людини від інших людей, маючи на увазі не тільки зовнішній вигляд, але і всю сукупність соціально значимих якостей. Індивідуальна кожна людина, хоча ступінь цієї самобутності може бути різним. Яскравими індивідуальностями були багатосторонньо обдаровані люди епохи Відродження. Згадаєте живописця, скульптора, архітектора, ученого, інженера Леонардо Да Вінчі, живописця, гравера, скульптора, архітектора Альбрехта Дюрера, державного діяча, історика, поета, військового теоретика Нікколо Макіавеллі й інших. їх відрізняли своєрідність, оригінальність, яскрава самобутність. Усіх їх можна віднести і до індивідуальностей, і до особистостей. Але близьке за значенням слово "особистість" звичайно супроводжується епітетами "сильна", "енергійна", тим самим підкреслюється її самостійність, здатність виявляти енергію, не втрачати свого обличчя.

Поняттям "індивідуальність" у біології позначають специфічні риси, властиві певній особі, організму, завдяки сполученню спадкоємних і придбаних властивостей. У психології під індивідуальністю розуміють цілісну характеристику певної людини через її темперамент, характер, інтереси, інтелект, потреби і здібності.

Філософія розглядає індивідуальність як неповторну своєрідність якого-небудь явища, включаючи і природне, і суспільне. У цьому розумінні можуть мати індивідуальність не тільки люди, але й історичні епохи (наприклад, епоха класицизму). Якщо індивід розглядається як представник спільності, то індивідуальність - як своєрідність проявів людини, що підкреслює неповторність, багатосторонність і гармонійність, природність і невимушеність її діяльності. Таким чином, у людині втілюється в єдності типове і неповторне.

Отже, щоб ще раз усвідомити відмінності між термінами "індивід" і "індивідуальність", звернемося до прикладу. 20 березня 1809 р. у Сорочинцях у родині поміщика Василя Гоголя-Яновського народився син, хрещений ім'ям Микола. Це був один з народжених у цей день поміщицьких синів, названих Миколаями, тобто індивід. Якби він помер у день народження, то так і залишився б у пам'яті своїх близьких як індивід.

Немовля відрізняли ознаки, характерні тільки для нього (ріст, колір волосся, очі, будова тіла тощо). За свідченням знаючих Гоголя від народження, він був дуже худий і слабкий. Пізніше в нього з'явилися риси, пов'язані з дорослішанням, навчанням, індивідуальним стилем життя: він рано почав читати, з 5 років писав вірші, добре учився в гімназії, став відомим літератором. У ньому проявилася яскрава індивідуальність, тобто ті риси, властивості, ознаки, що відрізняли саме Гоголя.

Однак особистість Гоголя проявилася не тільки у своєрідності індивідуальних рис. Він утілював певний тип особистості і сам був особистістю неабиякою. У листі сучасника, написаному в зв'язку зі смертю письменника, читаємо: "Так, він помер, це людина, яку ми тепер маємо право, гірке право, дане нам смертю, назвати великою; людина, якою ми пишаємося як однією зі слав наших".

ОСОБИСТІСТЬ

Поняття особистість нерозривно пов'язане із суспільними властивостями людини. Поза суспільством індивід не може стати індивідуальністю (тому що тоді ні з чим і ні з ким порівнювати його властивості), а тим більше особистістю.

Філософська енциклопедія визначає особистість наступним чином: це людський індивід як суб'єкт відносин і свідомої діяльності. Інше значення - стійка системи соціально значимих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства.

В обох визначеннях підкреслюються зв'язки індивіда, особистості і суспільства. Спробуємо розібратися в цих зв'язках. У науці виявляються два підходи до особистості. Перший розглядає сутнісні (найбільш важливі для розуміння людини) характеристики. Тут особистість виступає як активний учасник вільних дій, як суб'єкт пізнання і зміни світу. Особистісними при цьому визнаються такі якості, що визначають спосіб життя і самооцінку індивідуальних особливостей. Інші люди неодмінно оцінюють особистість через зіставлення з встановленими в суспільстві нормами. Людина, що володіє розумом, постійно сама себе оцінює. При цьому самооцінка може змінюватися залежно від проявів особистості і суспільних умов, у яких вона діє.

Другий напрям вивчення особистості розглядає її через набір функцій, чи ролей. Людина, діючи в суспільстві, виявляє себе в найрізноманітніших обставинах залежно не тільки від індивідуальних рис, але і від суспільних умов. Так, скажімо, при родовому ладі взаємини в сім'ї вимагають від старших її членів одних дій, у сучасному суспільстві - інших.