Розділ «§12. Ненаукове пізнання»

Ви є тут

Людина і світ

Чи завжди пізнавальна діяльність веде до наукових результатів? Які знання дають міфи? У чому полягає народна мудрість? Чи можна довіряти досвіду? Що там, за обрієм науки? Чи відійшли міфи в минуле?

Навіть зараз, на початку XXI ст., більшість людей черпають багато даних про світ аж ніяк не з наукових трактатів. Поряд з наукою як способом пізнання світу існують і інші шляхи пізнання.


МУДРІСТЬ МІФУ



ДОСВІД ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ


Особливим способом пізнання світу є життєва практика, досвід повсякденного життя. Здавна люди не тільки прагнули пояснювати світ у цілому, але і просто трудилися, мучилися невдачами, домагалися результатів. При цьому вони накопичували і певні знання. Вам уже відомо, що на відміну від спеціальної пізнавальної діяльності, на відміну від науки, де знання самоціль, у практичному досвіді вони є "побічним продуктом". Наприклад, людина, що жила на березі ріки чи озера, будувала корабель, човен для плавання по хвилях. Основним результатом такої діяльності повинне було стати судно, а побічним - знання про те, яке дерево взяти, як і чим його обробити, яку форму надати плавучому засобу пересування. При цьому закон Архімеда був невідомий будівельнику судна. Але якщо човен виходив вдалим, то швидше за все правила, за якими він був побудований, цілком відповідали науковим положенням, нехай навіть невідомим будівельнику-практику. Масу знань практичного характеру давала людям діяльність ремісника, хлібороба, кухаря, лікаря, винороба, будівельника тощо. Обов'язковим способом формування практичного знання було учнівство в досвідченого наставника, майстра, умільця.

Практичному знанню, що виникає в ході нагромадження досвіду, відповідає і своя мова. Пригадаєте: "на око", "мало-мало" тощо. Спробуйте точно визначити в грамах, хвилинах, сантиметрах, скільки це. Професійна майстерність власника такого практичного знання вимагає здатності "ловити" мікрони і міліграми, частки секунди; уміння орієнтуватися у всім різноманітті інструментів, матеріалів, умов праці за допомогою пам'ятних знаків, звички, вправності.

У процесі придбання життєвого досвіду людина засвоює не тільки практичні знання, але й оцінки, норми поведінки, причому засвоює їх ніби поволі, без спеціальних зусиль, діючи за зразком. Знання, пов'язані з повсякденним досвідом, іноді називають духовно-практичними. Від них один крок до народної мудрості.


НАРОДНА МУДРІСТЬ І ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД



ПІЗНАННЯ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА


Інший тип пізнання дає мистецтво. Воно має справу з художнім освоєнням світу. Звичайно, мистецтво не обмежується пізнанням світу, його призначення значно ширше. У мистецтві виражається естетичне ставлення людини до дійсності. Своєрідність естетичної діяльності далі буде обговорюватися спеціально. Тут ми обмежимося вказівкою на пізнавальну сторону мистецтва.

Так, можна вивчати історичне минуле за архівними документами і археологічними знахідками, систематизуючи й узагальнюючи їх. Але можна дізнаватися про минуле і за допомогою художніх творів, створених майстрами літератури, живопису, театру. Художній твір дає емоційно забарвлене і яскраве уявлення не тільки проте, як виглядали герої минулого, але і проте, що вони думали і почувалися, як поводилися при певних обставинах, допомагає відчути дух часу.

Світ почуттів, образів, що постає в кращих творах мистецтва, не тільки має здатність уловлювати важливі для людей і суспільства процеси, явища, сторони життя, але і несе важливу інформацію, яка ніби оживляє знання про світ.

Специфічним способом художнього пізнання є використання художнього образу. Будучи відображенням дійсності, образ має певні властивості реально існуючого предмета. Літературна розповідь про подію не є самою подією, але дає можливість відтворити її за допомогою фантазії читача. Мармур не є живою плоттю, але варто відсікти від брили зайве, як стверджував великий скульптор Мікеланджело, надати холодному каменю форму художнього образу - і ось перед захопленим глядачем могутнє тіло атлета чи освітлене світлом мудрості обличчя філософа. Площина полотна, використаного живописцем за допомогою майстерності, кольору, лінії, композиції, перетворюється в тривимірний простір. Таке заміщення одного предмета іншим веде свій початок від первісного світогляду, відповідно до якого всі речі можуть перетворюватися одна в іншу. Один предмет може заміняти собою інший, при цьому зрозумілішою стає суть і призначення обох.

В античному і середньовічному мистецтві місце художнього образу займав канон - звід прикладних правил художнього чи поетичного ремесла. Наслідування його було необхідною умовою художньої діяльності. В епоху Відродження з'явилося уявлення про стиль як права художника створювати твір відповідно до своєї творчої ініціативи, тобто творити світ за власним уявленням про нього. У XVIII ст., коли бурхливо розвивалися знання про природу, художня форма стала сприйматися як своєрідна організація, упорядкованість, підлегла внутрішнім цілям. Художник, пізнаючи світ, переносив його за допомогою образу в мистецтво. Від Г. Гегеля бере початок розуміння мистецтва як "мислення в образах".

Г. Гегель писав, що образ стоїть "посередині між безпосередньою чуттєвістю і думкою, що належить сфері ідеального". Іншими словами, образ допомагає уявити ідеальну думку через реальне втілення і зрозуміти це втілення як вираження думки.

За допомогою художнього образу мистецтво створює своєрідну гіпотезу навколишнього світу чи його частин. Ця гіпотеза неодмінно бажає від сприймаючого і пізнаючого світ власної фантазії, творчості, глибокої розумової діяльності, нарешті, готовності сприймати світ таким чином.

Отже, погодимося, що пізнавальна діяльність дуже різноманітна. Вона не може бути представлена як урочистий хід до абсолютної істини, у ході якого здійснюється приріст усе нових і нових істин. На шляху пізнання людину чекають і омани, і розчарування, і помилки. Передові наукові знання можуть уживатися з забобонами і неуцтвом. Усе це не зменшує значення наукового пізнання, але лише підкреслює, що різноманіття проявів людини і багатство світу довкола неї вимагають і різноманіття пізнання дійсності, сполучення різних способів і форм пізнавальної діяльності.


ТАМ, ДЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ НАУКА


Ще одним наслідком існування позанаукового знання є поява час від часу таких напрямів, які одержали узагальнене найменування пара наука (від лат. para - після, при, білянаукове знання). На відміну від здорового глузду, що незмінно прагне до ясності, однозначності, рецептурності (роби так, і не роби так), пара наука грішить туманністю і загадковістю даних, якими вона оперує. Як часто доводиться читати або чути про деякі загадкові, непояснені явища (непізнані об'єкти, фантастичні випадки зцілення невиліковно хворих, відкинутих медичною наукою і практикою тощо). Немає сумніву, далеко не всі таємниці природи, суспільства, самої людини відкриті, ніхто не візьметься стверджувати, що наука проникла в найбільш далекі куточки світобудови. Через обмеженість можливостей науки відповісти на усі, без винятку, питання завжди існує деякий недосліджений простір, проникнути в який прагне людина. Займає цей простір паранаука, нерідко використовуючи свідчення, що не підтверджуються в експерименті, не вписуються в прийняті теорії чи просто суперечні загальноприйнятим і перевіреним практикою науковим знанням.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Людина і світ» автора Юрій М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „§12. Ненаукове пізнання“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • § 2. Людина. Індивід. Особистість

  • ЧАСТИНА І. ДІЯЛЬНІСТЬ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА

  • § 4. Різноманіття діяльності

  • § 5. Діяльність і спілкування

  • § 6. Соціальні норми і поведінка з відхиленням від них

  • § 7. Право в системі соціальних норм

  • РОЗДІЛ 2. ПІЗНАННЯ ЯК ДІЯЛЬНІСТЬ

  • § 9. Пізнавальна діяльність людини

  • § 10. Істина і її критерії

  • §11. Наукове пізнання

  • §12. Ненаукове пізнання
  • § 13. Соціальне пізнання

  • §14. Самопізнання

  • РОЗДІЛ 3. ДУХОВНИЙ СВІТ ЛЮДИНИ І ДІЯЛЬНІСТЬ

  • § 16. Моральні орієнтири діяльності

  • § 17. Світогляд, переконання, віра

  • РОЗДІЛ 4. МАТЕРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ

  • §19. Економічна діяльність

  • Короткі висновки до розділу

  • Питання до розділу

  • РОЗДІЛ 5. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ І РОЗВИТОК СУСПІЛЬСТВА

  • § 21. Історичний процес і його учасники

  • § 22. Політична діяльність

  • § 23. Політична ідеологія

  • § 24. Суспільний прогрес

  • ЧАСТИНА II. НА ШЛЯХУ ДО СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

  • § 26. Схід і Захід

  • § 27. Особливості древніх цивілізацій

  • § 28. Древні цивілізації Європи

  • § 29. Древні мислителі про світ і людину

  • § 30. Цивілізація епохи Середньовіччя

  • §31. Перехід до індустріальної цивілізації

  • § 32. Погляди на суспільство і людину в індустріальну епоху

  • ЧАСТИНА ІІІ. СУЧАСНЕ СУСПІЛЬСТВО

  • § 34. Цілісність і суперечливість сучасного світу

  • § 35. Науково-технічний прогрес

  • РОЗДІЛ 8. СУЧАСНА ЕКОНОМІКА

  • § 37. Ринкові відносини в сучасній економіці

  • § 38. Економічна політика держави

  • § 39. Людина у системі економічних відносин

  • РОЗДІЛ 9. СОЦІАЛЬНИЙ РОЗВИТОК

  • § 41. Молодь у сучасному суспільстві

  • § 42. Про нації і міжнаціональні відносини

  • § 43. Соціальний статус особистості

  • РОЗДІЛ 10. ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • § 45. Правова держава і громадянське суспільство

  • § 46. Галузі українського права: основні поняття і норми

  • § 47. Демократія

  • § 48. Політичний статус особистості

  • РОЗДІЛ 11. ДУХОВНІ ЦІННОСТІ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

  • § 50. Наука, освіта, мистецтво

  • § 51. Релігія в сучасному світі

  • § 52. Засоби масової комунікації! культура

  • § 53. Духовний світ людини

  • § 54. Шлях до духовної особистості

  • Замість висновку