Розділ «§ 38. Економічна політика держави»

Що таке економічна політика? Які економічні завдання і функції сучасної держави? Як діють механізми грошово-кредитної і податкової політики держави?

Політика як діяльність, її основні напрямки; глобальні проблеми сучасності; науково-технічний прогрес і екологічна альтернатива.

ПОНЯТТЯ "ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА"

ЯКИЙ ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ ВИБРАТИ?

У державній економічній політиці можна виділити два головних напрями: стабілізаційний і структурний. Перший містить у собі в основному бюджетно-податкову (фіскальну) і кредитно-грошову (монетарну) політику.

Структурний напрям використовує такі методи впливу на економіку, як державна підтримка особливо важливих для розвитку всього господарства країни галузей, виробництво суспільних благ, приватизація, сприяння конкуренції й обмеження монополій тощо. Якщо стабілізаційна політика спрямована переважно на оздоровлення "захворілої" економіки, то структурна - на підтримку її збалансованого розвитку, тобто здорового способу життя.

У суперечках учених-економістів про способи і масштаби втручання держави в економіку можна виділити два погляди, що відбивають різні напрями в економічній теорії: монетаризм і кейнсіанство.

Позиція монетаристів (Д. Юм, М. Фрідмен): якнайбільше звільнити економіку від опіки держави, скоротити податки і державні витрати, даючи можливість ринковому механізму самому забезпечувати стійку економічну систему.

Уряди, що дотримуються цієї теоретичної концепції, здійснюють вплив на економіку переважно за допомогою грошово-кредитної політики. Контроль за інфляцією і стимулювання економічного росту досягається за допомогою контролю за кількістю грошової маси (кількість грошей в обігу на території країни). Єдино правильна політика уряду і банків, вважають монетаристи,- збільшувати кількість грошей в економіці не швидше, ніж зростає продуктивність господарства країни. Тоді вільний ринок сам відрегулює всі пропорції в економіці, і вона буде розвиватися нормально (нижче ми розглянемо більш детально механізми грошово-кредитної політики).

Представники кейнсіанського напряму, пов'язаного з ім'ям англійського економіста Дж. Кейнса (1883-1946), вважають, що тільки ринковий механізм не в змозі вирішувати різноманітні проблеми в економіці (подумайте, чи можна успішно регулювати такі сфери життя суспільства, як наука, освіта, екологія, покладаючись на чинність закону попиту та пропозиції). Вони вважають за необхідне збільшити втручання держави в ринкову економіку, її регулювання шляхом збільшення або скорочення попиту за допомогою зміни грошової маси. Цей напрям зміцнив свої позиції в період Великої депресії на початку 30-х рр. XX ст. Економічна криза показала, що долю держави не можна кидати на сваволю ринкових сил. Держава повинна вживати заходів з пожвавлення ділової активності, заохочувати розвиток економіки. Дж. Кейнс прийшов до висновку, що тільки активна фінансова політика держави, що стимулює попит, здатна упоратися з масовим безробіттям. Для задоволення сучасних економічних потреб суспільства, вважають його послідовники, необхідні і неминучі урядові міри.

До 70-х рр. XX ст. чільну роль в економічній політиці відігравав кейнсіанський напрям. Надалі поширення одержав монетаризм. У практиці уряду більшості держав використовують широкий набір стабілізаційних мір, як монетарних, так і кейнсіанського характеру.

Вплив держави на ринковий механізм здійснюється шляхом прямого і непрямого регулювання. Пряме регулювання припускає використання переважно адміністративних методів, а непряме - економічних.

Проявом прямого регулювання є насамперед законодавча діяльність держави, розширення державних замовлень, розвиток державного сектора в економіці. Непряме регулювання ринку здійснюється за допомогою методів кредитно-грошової і бюджетно-податкової політики.

ГРОШОВО-КРЕДИТНА (МОНЕТАРНА) ПОЛІТИКА

Монетарна політика означає контроль за грошовою масою в економіці. її ціль - підтримка стабільного розвитку економіки. Держава звичайно збільшує кількість грошей у період економічного спаду і стримує їх ріст при підйомі.

Провідником грошово-кредитної політики держави виступає центральний банк у взаємодії з комерційними банками (згадайте, які функції банки виконують у сучасній економіці). В економічній практиці використовуються наступні інструменти регулювання грошової маси: установлення дисконтної ставки відсотка, установлення норми обов'язкових резервів. Розглянемо різні варіанти грошово-кредитної політики.

Центральний банк видає кошти комерційним банкам, а останні - своїм клієнтам за певну плату, яка називається "відсоток за кредит". Наприклад, якщо фірма бере в банку 20 тис. гривень на рік під 50% річних, то повертати їй прийдеться ЗО тис. карбованців. Дисконтна ставка процента - норма відсотка, якою центральний банк дає кредити комерційним банкам. Підвищуючи або знижуючи дисконтну ставку, центральний банк робить кредит більш дорогим або дешевим.

Якщо кредити стають більш дорогими, то відповідно зменшується кількість бажаючих їх брати. Це призводить до зменшення грошей в обігу і допомагає знизити темпи інфляції, але підсилює спад виробництва, тому що фірми позбавляються можливості одержати кредит.

Знижуючи дисконтну ставку відсотка і роблячи кредит дешевим, держава збільшує число позичальників, стимулюючи їхню економічну активність, що сприяє підйому виробництва. Але збільшення грошової маси в обігу веде до посилення інфляції.