Розділ «§ 53. Духовний світ людини»

Чи є керманич корабля по імені особистість? Коли ми стаємо ініціативними? Чому в суспільстві так цінуються люди, наділені почуттям відповідальності? Інтелігент і інтелектуал: чи можна поставити знак рівності?

Діяльність; духовні потреби; становлення моральності в людині, світогляд; переконання і віра.

МИСЛИТЕЛІ МИНУЛОГО ПРО ДУХОВНИЙ СВІТ ЛЮДИНИ

СВІДОМІСТЬ - ВИЩА ЗДАТНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ

Свідомість с вищою здатністю особистості, що регулює не тільки її діі і діяльність, але і життя в цілому. Свідомість регулює дію так, щоб вона певним чином змінювало становище речей у навколишнім оточенні, щоб особистість могла вирішити життєве завдання.

Свідомість відбиває дійсність, дає людині уявлення проте, що віддалено від неї в просторі і в часі, вона переносить людину на інші континенти і у глиб століть. Одночасно свідомість відбиває і внутрішній світ особистості, те, як вона прагне виразити його, утілити свої цілі і наміри в життя. Крім здатності цілеспрямованості, яку глибоко усвідомили філософи, свідомість особистості має і домагання.

Учені розробили теорію співвідношення домаганні досягнень особистості. Домагання виражають потреби, мотиви особистості, а також її уявлення Про себе: на що вона здатна, на що орієнтована, чого може домогтися чи заслужити тощо.

При опитуванні старшокласників про характер їхньої майбутньої професії одні спиралися у відповідях на критерії престижності, інші - на можливість допомагати людям, а в домаганнях третіх був закладений критерій труднощів даної професії. У домаганнях дорослої особистості уже видно її орієнтацію або на саме себе, свої сили, або на зовнішню допомогу, підтримку, успіх, славу. У домаганнях присутня і така складова, як самооцінка. Занижена самооцінка веде до пасивності, непевності, слабко вираженої індивідуальності, низької мотивації досягнень. Ллє завищена самооцінка аж ніяк не завжди означає високу активність, оптимальні можливості. Така людина у своїх домаганнях переоцінює свої реальні можливості, а тому включається в діяльність з певним вантажем протиріч. Людину з низькою самооцінкою очікує неуспіх, невдача, тому вона стає залежною від підтримки і контролю навколишніх, від їхньої оцінки. І, як це не парадоксально, людина з завищеними домаганнями, будучи самовпевненою, часто також виявляється залежною від соціального схвалення, успіху, оскільки не досягає бажаного своїми силами.

Уданий час уявлення про цей найважливіший механізм розроблене більш детально: поняття досягнень замінене поняттям задоволеності, а між домаганнями і задоволеністю виявлений механізм саморегуляції. Де дозволяє простежити, як особистість у своїх домаганнях не тільки передбачає свої досягнення, але і висуває (або не висуває) вимоги до самої себе, до способу одержання результату, до способу діяльності. При одних домаганнях особистість орієнтується на легкий успіх, а тому демобілізується в процесі діяльності, знижує самоконтроль, послабляє саморегуляцію, діє не в повну силу. При інших, навпаки, мобілізуються всі сили, самоконтроль підвищується, включається саморегуляція.

Задоволеність, так само як і домагання, припускає усвідомлені оцінки, критерії, при яких особистість задоволена своїм результатом (чи не задоволена, навіть якщо має соціальний успіх) і емоційними переживаннями. Останні підвищують подальшу активність особистості, її впевненість у собі. Часто для людини в дуже важкій ситуації важливо не тільки досягнення результату, але і те. що вона переборола труднощі, зробила усе, що змогла, зберегла своє обличчя. Задоволеність дозволяє оцінити, як були досягнуті результати, чи коштував певний результат занадто великих зусиль, витрачених у процесі саморегуляції, чи, навпаки, він досягнутий занадто легко. А з цього аналізу робляться висновки на майбутнє, формулюються вимоги до подальшої діяльності. Механізм, що включає типовий для кожної особистості комплекс домагань, саморегуляції та задоволеності, і с механізмом активності. Активність часто ототожнюється з діяльністю. Насправді активність відповідає більш загальній життєвій потребі, ніж діяльність, - потребі в діяльності, тоді як діяльність, за загальним визнанням, відповідає потребі в якому-небудь предметі. Одна і та сама за своїм соціальним і професійним змістом діяльність може здійснюватися активно чи пасивно, ініціативно, добровільно, з інтересом чи вимушено.

Існують дві основні форми активності особистості, що розкривають її особливості як суб'єкта діяльності, спілкування і життя в цілому. Це ініціатива і відповідальність. Психологічні дослідження знайшли, що в різних типів особистості ініціатива має різні характеристики. Наприклад, серед старшокласників один тип ініціативний тільки коли стає лідером, інший - тільки коли внутрішньо чи реально змагається з ким-небудь, третій тільки коли йому самому щось видасться цікавим. У цілому ініціатива характеризує самостійну особистість, але в перших двох випадках орієнтовану на інших, а в останньому - на себе.

Характер відповідальності, так само як і характер ініціативи, залежить від типу особистості: один тип - виконавець, що безпосередньо виконує лише зовнішні вимоги; інший тип особистість, яка володіє глибоким почуттям внутрішнього обов'язку і виконує його за своєю волею і бажанням, коли від неї ні група, ні суспільство нічого не вимагають; третій тип, як правило, ініціативний, але покладає відповідальність за виконання своїх ініціатив на інших тощо.

Відповідальність - найбільш важлива характеристика особистості як суб'єкта діяльності. У ній, як і в домаганнях, завжди є присутнім певне передбачення результату, за досягнення якого особистість і покладає на себе відповідальність. Гарантуючи його досягнення самотужки, вона бере на себе своє завдання діяльності, весь її контур, усередині якого вона може діяти вільно, творчо, на свій страх і ризик. Однак відповідальність гарантує не будь-який результат, а певну якість й у певний термін. Вся особистісна проблема відповідальності полягає в тому, що вона дає гарантію досягнення результату при будь-яких непередбачених труднощах. Гарантія, відповідальність особистості полягає не в тому, щоб зробити необхідну справу, а в тому, щоб виконати її на необхідному високому рівні, вчасно і перебороти неминучі в нашому суспільстві труднощі, які виникають в ході діяльності.

Активність і свідомість особистості є її якості і як суб'єкта діяльності, і як суб'єкта життя. Діяльність особистості - це не тільки праця, необхідна для заробляння засобів існування. Це і її життєві починання, які вона не тільки реалізує сама, але, доводячи їхню важливість, "пробиває", відстоює, домагаючись визнання їхньої соціальної важливості.

МІКРОКОСМОС ЛЮДИНИ

Античні філософи називали внутрішній, духовний світ людини мікрокосмом, на відміну від "великого світу" - "космосу", що оточує і саму людину, і населену людством область всесвіту - Ойкумену. Мікрокосмом людини, з одного боку, індивідуальний, оскільки кожна людина неповторна завдяки унікальності своїх особистих якостей, здібностей, життєвого шляху, свого місця в суспільстві. Але, з іншого боку, у духовному світі людини не можуть не міститися моменти, що поєднують її з іншими людьми, загальні іноді для всього людства, іноді для етнічної чи вікової групи, іноді для соціальної групи чи колективу.

Що ж є найбільш істотним для духовного світу людини? Почнемо з духовних потреб. Це насамперед потреби в знаннях просвіт, про себе, про зміст і призначення свого життя. На задоволення цієї групи духовних потреб спрямована, по суті, уся пізнавальна діяльність людини. Пізнання - фундамент духовного життя особистості.

У процесі пізнання формується і така якість внутрішнього світу людини, як інтелект.

Що таке інтелекті Слово це латинського походження, означає "пізнання, розуміння, розум".