Розділ «§ 45. Правова держава і громадянське суспільство»

Чому люди хочуть жити в правовій державі? Якими правами володіє кожна людина і як вона може їх захистити? Яким чином громадянин може вплинути на розвиток громадянського суспільства і як у ньому організована публічна влада?

Право в системі соціальних норм.

Державна влада, як ми з'ясували, має у своєму розпорядженні великі можливості здійснювати примус стосовно будь-якого громадянина, вона може встати над суспільством, підкорити його собі (наведіть приклади з історії нашої країни й інших країн). Людство пройшло довгий шлях розвитку, перш ніж поставити державу на службу суспільству.

ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ. ЗАХИСТ ПРАВ

Центральна ідея в теорії і практиці правової держави - природні права людини. Вони мають невід'ємний, невідчужуваний характер, прирівнюються до природних (як земля, вода, повітря).

Сучасне світове співтовариство закріпило ідею природних прав на міжнародному рівні в правових нормативних актах. Гідне місце серед них займає Загальна декларація прав людини, прийнята Організацією Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 р. У ній міститься, як відомо, мінімальний обсяг прав і свобод, якими повинна володіти сьогодні кожна людина у всіх сферах суспільного життя, наприклад, право на працю, соціальне забезпечення, свободу мирних зборів і асоціацій, доступ до державної служби, участь в управлінні державними і суспільними справами, у культурному житті країни тощо.

Крім цього, у Декларації прав людини є перелік особистих (цивільних) прав: право на життя, свободу й особисту недоторканність, на невтручання в сімейне життя, на таємницю кореспонденції, на володіння майном (власністю тощо). На основі Загальної декларації прав людини були розроблені і прийняті найбільш важливі й обов'язкові для виконання документи: Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права (1966), а також Факультативний протокол до останнього пакту. Вони конкретизували і розвинули багато положень Декларації, створили певні міжнародні засоби захисту прав людини. Так, Факультативний протокол надав окремим громадянам можливість звертатися зі скаргами про порушення прав у діючий при ООН рекомендаційний орган -Комітет із прав людини.

Декларація, два пакти і Факультативний протокол є загальними, універсальними за широтою охоплення прав документами ООН і складають Хартію прав людини. Вона нерідко іменується Міжнародним біллем про права людини.

Сьогодні на території Європи фактично діють три системи захисту прав людини. До них відносяться, по-перше, система ООН, заснована на Хартії прав людини й інших документів ООН; по-друге, система Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), Заключний акт якого, підписаний у Хельсінкі (1975), сприяв виникненню суспільного руху правозахисників. Третя система функціонує в рамках Ради Європи (СЕ). Провідним документом цієї організації стала Європейська конвенція про захист прав людини й основних свобод (1950), а також додаткові протоколи до Конвенції, що включили весь перелік громадянських і політичних прав і деякі соціально-економічні права. Для контролю за їхнім здійсненням були створені спеціальні механізми - європейська Комісія і Європейський Суд з прав людини. Комісія і Суд розглядають скарги громадян про порушення їхніх прав. У випадку визнання правомірності скарги Судом виноситься рішення, що .зобов'язане виконати кожна держава-порушник. До нього може бути застосована така санкція, як відшкодування потерпілому морального збитку. Аналізуючи Європейську Конвенцію і засновані нею контрольні механізми, найбільш досконалим і ефективним у світі договором в галузі прав людини.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

У громадянському суспільстві здійснюється публічна влада на місцях - місцеве самоврядування. Воно є самостійною (і під свою відповідальність) діяльністю населення і рішення ним безпосередньо або через обрані органи питань даної території (місцевого значення), виходячи зі своїх інтересів, історичних і інших місцевих традицій.

Розглянемо наведені вище ознаки цього виду публічної влади.

Самостійність і відповідальність населення за прийняття рішень місцевого характеру означає, що місцеве самоврядування не входить у систему органів державної влади. Воно є особливою управлінською ланкою, що здійснюється самим місцевим населенням, громадянами. їм належить ініціатива і самостійність у вирішенні питань місцевого значення, вони покладають на себе відповідальність за управління місцевими справами. Тим самим у специфічних формах реалізується влада народу.

Слід зазначити, що іноді місцевому самоврядуванню можуть бути делеговані (передані) окремі державні повноваження, наприклад, щодо участі в реалізації державних соціально-культурних програм. У цих випадках держава виділяє звичайно додаткові фінансові засоби і має право здійснювати контроль за відповідною діяльністю місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування здійснюється, як підкреслюється у визначенні, або безпосередньо, або через виборні органи.

До форм прямого (безпосереднього) волевиявлення народу відносяться місцеві референдуми (голосування громадян з питань місцевого значення), вибори, збори, народна правотворча ініціатива. Остання припускає можливість населення вносити в органи місцевого самоврядування проекти правових актів.

Звичайно органи місцевого самоврядування формуються шляхом загальних, рівних і прямих виборів при таємному голосуванні і поділяються, як правило, на представницькі і виконавчі.