Розділ «§ 29. Древні мислителі про світ і людину»

Чи вірили древні греки в існування кентаврів? Про що розповідають дреньоіндійські Веди? Кого древні китайці вважали "благородною людиною"? Чи хотіли б ми жити в ідеальній державі Платона?

Особливості міфологічної свідомості, цінності Заходу і Сходу.

Люди здавна намагалися пояснити існування суспільства. Як воно з'явилося? Чому виникли групи, які займають різне соціальне становище? У якому напрямі міняється суспільне життя? Чи треба сприяти цим змінам? У різні історичні епохи люди давали неоднакові відповіді на ці і подібні їм питання. На ранній стадії суспільного розвитку основним способом розуміння світу була міфологія (від грец. mythos - переказ, сказання).

МІФИ СТАРОДАВНОСТІ

ДРЕВНЬОІНДІЙСЬКІ ВЕДИ ПРО ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ

СВІТ ЛЮДЕЙ

Яке ж місце приділяється людям у різноманітному світі сущого? Перші вищі ступені сущого займає світ богів - простір" де процвітає райське життя. За ним йде світ людей, соціальна структура якого відбиває космічну ієрархію. Вище усіх стоять брахмани - мудреці, тлумачі Вед. їхнє становище символізує білий колір доброти і святості. За ними йдуть кшатрії - воїни, правителі. їхній колір червоний - колір влади і пристрастей. Третій ступінь займають вайш'я - клас хліборобів і скотарів. Жовтий колір їхньої варни уособлює помірність і працьовитість. На нижчому ступені соціальних сходів стоять судри - слуги з чорним кольором варни, що означає неуцтво.

За світом богів і людей розташовуються демони, духи, мешканці пекла. Усі вони не мають ніякого вибору і цілком залежать від умов життя, у які потрапили. Таким чином, людина займає середнє, але не центральне становище у світобудові. Вона може піднятися до божественних висот і опуститися до пекельного життя.

Невід'ємною частиною древньоїндійської філософії було вчення про вічний кругообіг життя і закон відплати - Карму. Після смерті тіла душа продовжує жити, вселяючись в тіло народженої істоти. Але яке тіло обирає душа? Від чого це залежить? Відповіді на ці питання дає закон Карми. Той, хто робив благі дії, жив у злагоді з діючою мораллю, народиться в майбутнім житті як брахман, кшатрі чи вайш'я. Той, чиї дії не були правильні, може з майбутньому житті народитися членом нижчої касти чи навіть твариною, а то і пришляховим каменем, що приймає на себе удари тисяч ніг як розплату за гріхи минулого життя.

Чи можна змінити несприятливу Карму чи звільнитися від її? Щоб бути гідним кращої долі в майбутньому, людина повинна добрими справами і праведним життям відпокутувати кармічний борг колишніх існувань. Найнадійніший шлях до цього - шлях аскета-пустельника. "Перетинаючи потік існування, відмовся від минулого, відмовся від майбутнього, відмовся від того, що між ними. Якщо розум звільнений, то, що б не сталося, ти не прийдеш знову до руйнування і старості".

У буддистському вченні, яке виникло в Індії в IV ст. до н.е., розкривається той шлях, що повинен призвести до подолання страждань. Правильне життя полягає в дотриманні розпоряджень моральності - п'яти буддійських заповідей: не шкодити живим істотам, не брати чужого, утримуватися від заборонених статевих контактів, не вести дозвільних і брехливих мов і не вживати напоїв, від яких п'яніють.

Одним зі способів звільнення душі є йога (з'єднання, зв'язок). Для оволодіння комплексом практичних методів у системі йоги вимагаються витримка, завзятість, дисципліна, твердий самоконтроль, постійне тренування. Мета основних етапів цього тренування - володіння собою, оволодіння диханням, ізоляція почуттів від зовнішніх впливів, концентрація думки, медитація (споглядання), звільнення душі від тілесної оболонки.

Таким чином, зміст усіх зусиль йоги не в тому, щоб продемонструвати свої чудесні можливості чи вразити уяву людей, а в тому, щоб досягти такого стану, що допомагає звільненню душі від пута Карми. Настільки загострена увага до психічних і моральних можливостей людини багато в чому визначає сьогоднішній інтерес до древньоіндійської східної традиції.

МУДРЕЦІ ДАОСЬКОЇ ШКОЛИ

КОНФУЦІАНСТВО

Поряд з філософськими поглядами, які проповідували споглядальну пасивність людини, розчиненої в деякій загальності, у Древньому Китаї з'явилися вчення, у центрі яких була особистість не для себе, але для суспільства. Це насамперед відноситься до філософської школи Конфуція (551-479 рр. до н.е.) і його послідовників. Вже в молодості він став викладачем, мав більше трьох тисяч учнів, у формі бесід з якими і збереглися його думки.

У конфуціанстві виник ідеал "благородної людини", яка "розбирається в тому, що є справне, так само як малі люди розбираються в тому, що вигідно". Гуманність, милосердя (жень) повинні пронизувати відносини між людьми. У своєму повсякденному житті їм варто керуватися певними правилами: допомагати іншим досягти того, до чого прагнеш сам, не робити іншим того, чого не бажаєш собі. Опанувати таку слушну поведінку допомагає наслідування строгого порядку, чи норм, які містять етикет. "Якщо благородна людина точна і не розтрачує часу, якщо вона ввічлива до інших і не порушує порядку, то люди між чотирма морями є його братами" говорив Конфуцій.

Ототожнюючи суспільство з державою, Конфуцій приділив велику увагу і питанням "правильного" державного устрою. Таким, на його думку, може вважатися держава, де вище становище, крім імператора, що обожнюється, займає прошарок людей (жу), які з'єднують у собі властивості філософів, літераторів, вчених і чиновників. Сама держава - це одна велика сім'я, де правитель - і "Син Неба", і "батько і мати народу". Відносини в цій сім'ї повинні регулюватися не стільки природними силами чи правовими засобами, скільки моральними нормами.

Поступово конфуціанство затвердилося в Китаї як державна ідеологія. Підводячи підсумок сказаному, підкреслимо, що в цілому в древньосхідній філософії ще не було уявлень про людину як про особистість, відділену від Космосу. Вищою цінністю вважався не індивід, а деякий безособовий абсолют (дух Всесвіту, Небо тощо). Людина повинна підкорятися встановленому порядку. У той же час панування загальності не виключало зародження нових принципів відносин між людьми: гуманізму, добра, милосердя.