Розділ 42. Боротьба закінчена

Як зачаровані, нечестиві спостерігають за коронацією Сина Божого. Вони бачать в Його руках скрижалі божественного Закону, заповіді, котрі вони зневажали й порушували. Вони чують голоси спасенних, повні подиву, захоплення і палкої любові; і коли звуки прекрасної мелодії долинають до тих, які стоять за стінами міста, всі в один голос вигукують: “Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих” (Об'явлення 15:3). І впавши ниць, вони вклоняються Князеві життя.

Від слави й величі Христа сатана стоїть як закляклий. Той, хто колись був помазаним херувимом-хоронителем, пригадує, звідки він упав. Сяючий серафиме, “сину зірниці досвітньої”, як ти змінився, як ти впав! Він назавжди виключений з Ради, де колись користувався повагою. Він бачить тепер іншого ангела, який стоїть поруч з Отцем у Його славі. Він бачить, як ангел величної постави і вигляду одягає корону на голову Христа; він знає, що ця висока честь могла б належати йому.

У його пам'яті виникають картини невинності й чистоти; він згадує часи миру і задоволення, доки він не почав нарікати на Бога і заздрити Христові. З якою надзвичайною виразністю він пригадує висунуті ним звинувачення, своє повстання, спробу завоювати співчуття і підтримку ангелів нечесним шляхом, вперте небажання покаятись, коли Бог міг ще простити його. Він пригадує свою роботу серед людей та її наслідки — ворожнечу між людьми, жахливе знищення життя, розквіт і падіння царств, повалення царів і довгу низку повстань, війн і революцій. Він пригадує, як постійно намагався перешкодити справі Христа і штовхнути людину все глибше в прірву гріха. Диявол бачить, що його пекельні задуми знищити тих, хто покладався на Ісуса, виявилися марними. Дивлячись на своє царство і на плоди власної праці, сатана бачить тільки крах і загибель. Він примусив мільйони людей повірити в те, що місто Боже може стати легкою здобиччю, але ж він знає, що це неправда. Він усякий раз зазнавав поразки в цій великій боротьбі й змушений був відступати. Йому надто добре відомі сили і велич Предвічного.

Великий бунтівник завжди мав на меті самовиправдання, доводячи, що вина за його повстання лежить на божественному правлінні. Для цього він напружував усі сили могутнього інтелекту. Він діяв продумано і мав надзвичайний успіх. Він змушував великі маси людей поділяти його погляди на велику боротьбу, котра тривала багато років. Упродовж тисячоліть цей великий ошуканець видавав обман за істину. Але настав час, коли повстанню повинен бути покладений край, а характер і наміри сатани — викриті. Цей вселенський ошуканець буде повністю викритий, коли в останній раз намагатиметься позбавити Христа престолу, знищити Його народ і заволодіти містом Божим. Ті, які об'єдналися з ним, бачать цілковиту поразку його справи. Послідовники Христа і вірні ангели знають, якого розмаху набули його дії, спрямовані проти правління Божого. Він став об'єктом загальної огиди.

Сатана розуміє, що його свавільне повстання зробило його непридатним для небес. Він розвивав свої здібності для боротьби проти Бога; небесна чистота, гармонія та мир обернулися б для нього нестерпною мукою. Його звинувачення проти милосердного і справедливого Бога змовкають. Звинувачення, які він насмілювався кинути на Єгову, тепер повністю лягають на нього. І ось нарешті сатана схиляється перед Богом і визнає справедливість винесеного йому вироку.

“Хто не побоїться Тебе, Господи, і не прославить імені Твого? Бо Ти єдиний Святий; усі народи прийдуть і поклоняться перед Тобою, бо відкрились суди Твої!” (Об'явлення 15:4). Всі питання істини та заблудження, навколо яких так довго точилася боротьба, тепер стають зрозумілими. Перед усіма створеними розумними істотами постають наслідки повстання та скасування божественних постанов.

Всесвіт бачить різницю між ділом сатани і правлінням Божим. Сатана засудив себе власними вчинками. Божа мудрість, справедливість і доброта повністю виправдані. Всі зрозуміють, що в усіх Своїх діях в цій великій боротьбі Бог дбав про вічне добро для Свого народу, а також для всіх створених Ним світів. “Тебе, Господи, славити будуть усі Твої творива, і святі Твої Тебе благословлятимуть” (Псалми 144:10), Історія гріха протягом усієї вічності свідчитиме про те, що щастя всіх створених Богом істот нерозривно пов'язане із Законом Божим. Маючи перед собою всі факти великої боротьби — як вірні Богу мешканці Всесвіту, так і послідовники сатани одностайно визнають: “Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих!”

Всесвіт ясно бачить велику жертву, принесену Отцем і Сином задля людини. Настав час, коли Христос повинен посісти місце, яке по праву Йому належить, і бути прославленим вище всіх земних сил та всякого імені. Він “витерпів муки хреста, не звертаючи уваги на сором” задля того, щоб зодягнутися в славу Своїх дітей. Хоч Він зазнав неймовірної скорботи й ганьби, проте наскільки більшими є ця радість і слава. Він дивиться на відкуплених, на Свій відновлений в них образ, де на кожному серці лежить печатка божества, і кожне обличчя має відбиток образу свого Царя. З почуттям задоволення Він бачить в них плід муки Своєї душі. Його слова чують праведні і нечестиві: “Ось придбані кров'ю Моєю! За них Я страждав, за них Я помер, щоб вони могли бути зі Мною у вічності”. І люди, що стоять біля престолу в білому одязі, співають пісню хвали: “Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення” (Об'явлення 5:12). Хоч сатана і змушений визнати справедливість Бога і схилитися перед верховною владою Христа, його характер залишився таким, яким був раніше. Бунтарський дух, як могутній потік, проривається назовні. Сповнений шаленої люті, він твердо вирішує продовжувати велику боротьбу до кінця. Настав час для його останнього відчайдушного бою з небесним Царем. Він кидається в гущу своїх послідовників, щоб надихнути їх своєю люттю та негайно повести в бій. Але тепер вже ніхто з тих незчисленних мільйонів, яких він спонукав до повстання, не визнає його верховної влади. Його пануванню прийшов кінець. Нечестиві сповнені тієї ж ненависті до Бога, що й сатана, але вони розуміють, що їхня справа безнадійна і що вони не зможуть перемогти Єгову. їхній гнів запалюється проти сатани і його спільників, котрі ввели їх у спокусу, і з демонською люттю вони кидаються на них.

Господь говорить: “За те, що ти ставиш своє серце нарівні з серцем Божим, тому ось Я спроваджу на тебе чужоземців, найлютіших поміж народами, і вони повитягають мечі свої проти твоєї мудрості, і опоганять красу твою. Вони скинуть тебе в могилу...” “Я... погубив тебе, хоронителю-херувиме, із середини огнистого каміння... Кинув Я тебе на землю, видав тебе царям на видовисько... Я обернув тебе в попелі на землі очима усіх, хто бачить тебе... ти страховищем зробився і зникнеш навіки!” (Єзекіїля 28:6—8, 16—19).

“Усякий-бо чобіт військовий, що гупає гучно, та одежа, поплямлена кров'ю, — піде на спалення, на їжу вогню!” “Бо гнів Господній проти всіх народів, а Його обурення проти їхнього війська: Він їх призначив на закляття, віддав їх на порубання!” “Він пошле дощ з вогню і сірки на безбожних, і палаючий вітер, — частка їхньої чаші” (Ісаї 9:4; 34:2; Псалми 10:6). Вогонь спадає з неба від Бога. Земля відкривається, і схована в її глибинах зброя викидається на поверхню. З усіх зяючих провалин виривається пожираюче полум'я. Горять навіть скелі. “Настав день, що палає, як піч”. Стихії, земля та діла на ній розтопляться від жару “пожираючого вогню” (Малахії 4:1; 2 Петра 3:10). Поверхня землі виглядає, як суцільна розтоплена маса — величезне озеро, що дихає вогнем. Настав час суду і погибелі для беззаконників, “день помсти Господньої, рік заплати за заколот проти Сіону!” (Ісаї 34:8).

Нечестиві отримають свою платню на землі (Приповісті 11:31). Вони стануть мовби “соломою, — І спалить їх день той, який наступає, говорить Господь Саваот” (Малахії 4:1). Одні будуть знищені в одну мить, а інші мучитимуться багато днів. Усі будуть покарані згідно зі своїми учинками. Оскільки гріхи праведних перенесені на сатану, він страждає не тільки за свій непослух, а й за всі гріхи народу Божого, до яких він їх призвів. Його покарання буде набагато суворішим, ніж покарання тих, кого він обманув. Після того, як будуть знищені всі спокушені ним, сатана все ще житиме і страждатиме. В очищаючому полум'ї нечестиві будуть остаточно знищені — корінь і галузки; сатана — корінь, а його послідовники — галузки. Відбудеться повне покарання за порушення Закону; вимоги справедливості задоволені, небеса і Земля, що є свідками цього, визнають праведність Єгови.

Руйнівній роботі сатани назавжди покладено край. Протягом шести тисяч років він діяв за своєю волею, сповнюючи Землю горем і Всесвіт стражданнями. Усе творіння Боже стогнало і мучилось від болю. Тепер воно навіки звільнене від присутності та спокус ворога. “Спочила... заспокоїлася вся земля і виспівує голосно” (Ісаї 14:7). Всесвіт виславляє Творця. Чути “голос великого натовпу, і наче шум великої води, і мов голос громів гучних, що звіщав: ‘Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель’” (Об'явлення 19:6).

В той час, як земля буде охоплена винищуючим вогнем, праведні перебуватимуть у безпеці в святому місті. Над учасниками першого воскресіння друга смерть не має влади. Коли для беззаконних Господь є вогнем пожираючим, то для Свого народу Він — “Сонце та щит” (Об'явлення 20:6; Псалми 83:12).

“І бачив я нове небо й нову землю, перше-бо небо та перша земля проминули” (Об'явлення 21:1). Вогонь, що нищить нечестивих, очищує землю. Зникають всі сліди прокляття. Ніяке вічно палаюче пекло не буде нагадувати спасенним про страшні наслідки гріха.

Залишиться тільки одне: наш Спаситель завжди носитиме на Собі сліди розп'яття. Його поранене чоло, бік руки та ноги будуть нагадувати про жорстокі наслідки гріха. Споглядаючи Христа в Його славі, пророк говорить: “Проміння при боці у Нього, і там укриття Його сили” (Авакума 3:4). Його проколотий бік, звідки текла темно-червона кров, що примирила людину з Богом, — ось слава Спасителя, “укриття Його сили”. Сильний, щоб спасати через примиряючу жертву, Він був здатний чинити суд над тими, що зневажали милосердя Боже. Ці знаки приниження — його найвищі почесті; впродовж вічності голгофські рани будуть прославляти Його і звіщати Його силу.

“А ти, башто Черідна, підгірку Сіонської доньки! До тебе вона прийде, знов повернеться перша влада” (Михея 4:8 С.П.). Настав час, якого з нетерпінням чекали святі мужі відтоді, як полум'яний меч перегородив Іллях в Едем першій подружній парі, час “викупу здобутого” (Ефесянам 1:14). Земля, що напочатку була віддана людині у володіння, але внаслідок гріха перейшла в руки сатани і так довго перебувала під владою цього могутнього ворога, тепер знову повернута їй завдяки великому Плану спасіння. Усе втрачене через гріх тепер повертається назад. “Бо так говорить Господь... що землю сотворив, що сподіяв її та укріпив її; не створив її пустою, — на проживання він її створив” (Ісаї 45:18 С.П.). Початковий намір Божий при створенні землі виконався — вона стане вічною домівкою спасенних. “Успадкують праведні землю і повік будуть жити на ній” (Псалми 36:29).

Побоюючись, щоб майбутня спадщина спасенних не здавалась такою матеріальною, багато хто намагався дати символічне тлумачення тим істинам, які дають змогу нам дивитися на майбутню батьківщину як на свою домівку. Христос запевнив Своїх учнів, що Він іде, щоб приготувати оселі для них у домі Отця. Хто приймає вчення Божого Слова, не залишиться у повному незнанні про небесну домівку. Та все ж: “Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не приходило, те Бог приготував тим, хто любить Його” (1 Коринтянам 2:9). Людська мова неспроможна описати нагороду праведних. Це зможуть зробити тільки ті, хто побачить її. Жоден людський розум не може збагнути славу Божого раю.

У Біблії спадщина спасенних названа “батьківщиною” (Євреям 11:14—16). Там небесний Пастир водить Свою отару до джерел живої води. Там дерево життя щомісяця приносить свої плоди, і листя його служить на користь народові. Там течуть вічні потоки, чисті, як кришталь, а дерева, що ростуть біля них, гойдаючи віттям, кидатимуть свою тінь на стежки, приготовлені для викуплених Господа.

Просторі рівнини м'яко переходять у прекрасні пагорби; а гори Божі велично підносять свої вершини. На цих мирних рівнинах, на берегах живих потоків діти Божі, які так довго були мандрівниками і подорожніми, нарешті знайдуть свою вітчизну.

“І осяде народ Мій у мешканні спокійнім, і в безпечних місцях, і в спокійних місцях відпочинку”. “У твоєму краї не буде вже чути насилля, руїни і спустошення в межах твоїх, і назвеш свої мури Спасінням, а брами свої — Похвалою!” “І доми побудують, і мешкати будуть, і засадять вони виноградники, і будуть їхній плід споживати. Не будуть вони будувати, щоб інший там жив, не будуть садити, щоб інший споживав... і вибранці Мої зуживатимуть чин своїх рук!” (Ісаї 32:18; 60:18; 65:21—22).