Розділ 33. Таємниця безсмертя 

Зі співчуття до світу Бог знищив нечестивих мешканців землі за днів Ноя. Із милосердя Він знищив розпусних мешканців Содома. Під впливом облудної сили сатани беззаконники користуються співчуттям і любов'ю у народі, і постійно схиляють інших на свій бік. Так було за днів Каїна і Ноя, Авраама і Лота, так само є і в наші дні. З милосердя до Всесвіту Бог врешті-решт знищить тих, хто відкидає Його благодать.

“Бо плата за гріх — смерть, а дар Божий — вічне життя в Христі Ісусі, Господі нашім” (Римлянам 6:23). Якщо життя — це спадщина праведних, то смерть — доля беззаконних. Мойсей сказав Ізраїлеві: “...Я сьогодні відкрив перед тобою життя та добро і смерть та зло” (Повторення Закону 30:15). Смерть, про яку тут йдеться, не є тією смертю, яка спіткала Адама, бо все людство несе покарання за його беззаконня. Це “друга смерть” (Об'явлення 20:14), яка протиставляється тут вічному життю.

Внаслідок гріха Адама весь людський рід став підвладним смерті. Всі однаково сходять у могилу. Але План спасіння пропонує всім звільнення від гробу. “...Настане воскресіння праведних і неправедних” (Дії 24:15). “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживають...” (1 Коринтянам 15:22). Але між цими двома групами воскреслих буде проведена межа. “...Всі, хто в гробах, — Його голос почують і повиходить: ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а котрі зло чинили, на воскресіння Суду” (Івана 5:28—29). “Блаженний і святий, хто виявиться достойним воскресіння життя”, “над ними друга смерть не матиме влади...” (Об'явлення 20:6). А ті, хто не отримав прощення через покаяння і віру, повинні прийняти “плату за гріх”. Згідно зі своїми вчинками вони нестимуть різне покарання як за тривалістю, так і за силою — “за вчинками їхніми”, і врешті-решт помруть другою смертю. Оскільки справедливий і милосердний Бог не може спасти грішника в його гріхах, Він позбавить його життя, право на котре він втратив сам через свої беззаконня і довів цим, що не гідний життя. Натхненний письменник зазначив: “А ще трохи — й не буде нечестивого, і будеш дивитись на місце його — і не буде його” (Псалми 36:10). В іншому місці читаємо: “...І стануть вони, немов їх не було” (Овдія 16). Вкриті ганьбою, вони зникнуть у безнадійному вічному забутті.

Таким чином буде покладений край гріху з усім його горем і руйнуваннями, які він спричинив. Псалмист говорить: “Ти... грішників знищив, ім'я їхнє Ти витер на вічні віки! О вороже мій, руйнування твої закінчились на вічність...” (Псалми 9:5—6). Йоан, роздумуючи про вічність, чув вселенський гімн хвали, в якому немає дисонансу. Все творіння як на небі, так і на землі вихваляло Бога (Об'явлення 5:13). Там не буде жодної пропащої душі, яка зневажала б Бога у своїх нескінченних муках; ніякий зойк нещасних істот в “пеклі” не буде змішуватись зі співом спасенних.

На хибній теорії про природне безсмертя ґрунтується вчення про свідомий стан після смерті, котре, як і вчення про вічні муки, суперечить ученню Біблії, здоровому глузду людяності. Згідно із цією загальноприйнятою думкою спасенні на небі знають про все, що відбувається на землі, особливо про життя своїх друзів, яких вони залишили тут. Але хіба померлі можуть почуватися щасливими, коли вони бачать страждання живих, бачать гріхи їхніх улюблених, а також їхні скорботи, розчарування в житті? Чи могли б вони почувати себе щасливими на небі, дивлячись на це все? І наскільки ж безглуздою є віра в те, що, як тільки дихання покидає тіло, душа непокаяного одразу ж потрапляє в пекельне полум'я! Яких душевних мук повинні зазнати ті, хто бачить своїх друзів, що помирають непідготовленими до смерті й потрапляють у вічні муки! Багато хто божеволіє від тієї страшної думки.

А що говорить Писання про це? Давид стверджує, що людина несвідома після смерті: “...Вийде дух його — і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть” (Псалми 145:4). Соломон також підтверджує цю думку: “Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають... І їхнє кохання, і їхня ненависть та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем діється!.. Бо немає в могилі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрости!” (Екклезіяста 9:5—6, 10).

Коли у відповідь на молитву Єзекії йому було продовжене життя на п'ятнадцять років, вдячний цар віддав Богові хвалу за Його велику милість. У цій хвалі він відкриває причину своєї радості: “...Бо ж не буде могила прославляти Тебе, смерть не буде Тебе вихваляти... Не мають надії на правду Твою ті, хто сходить до гробу. Живий, тільки живий — Тебе славити буде, як ось я сьогодні...” (Ісаї 38:18—19). Популярна теологія навчає, що померлі праведники потрапляють у небесні оселі блаженства, виславляючи там Бога безсмертними вустами, але Єзекія не бачив такої славної перспективи після смерті. Його слова погоджуються зі свідченням псалмиста: “Бо ж у смерті нема пам'ятання про Тебе, у могилі -ж хто буде хвалити Тебе?” “Не мертві хвалитимуть Господа, і не ті, хто сходить у місце мовчання” (Псалми 6:6; 113:25).

Апостол Петро в день П'ятидесятниці заявив, що патріарх Давид, “що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня... Не зійшов-бо на небо Давид...” (Дії 2:29, 34). Той факт, що Давид залишається в могилі до дня воскресіння, свідчить про те, що праведні не йдуть на небеса після своєї смерті. Тільки після воскресіння і завдяки тому, що Христос повстав з мертвих, Давид зможе сісти праворуч Бога.

А Павло говорить: “Якщо ж мертві не воскресають, то і Христос не воскрес! І якщо б Христос не воскрес, то віра ваша даремна, - ви ще в гріхах, тоді й ті, що померли, в Христі загинули” (1 Коринтянам 15:16—18). Якщо протягом чотирьох тисяч років праведні після смерті своєї йшли прямо на небеса, то як же Павло міг говорити, що коли нема воскресіння, “тоді й ті, що померли в Христі, загинули”. У такому разі немає жодної потреби у воскресінні.

Мученик Тіндаль так сказав про стан померлих: “Я свідчу відверто, що не впевнений в тому, що вони вже увійшли в повну славу Христа або вибраних ангелів Божих. Я не вірю в це. Бо якби це було так, тоді навіщо проповідувати про воскресіння тіла?” (William Tyndale, Prefase to New Testament, ed. 1534, Reprinted in British Reformes — Tyndale, Frith, Barnes. P. 349).

Неможливо заперечувати й того, що віра в безсмертя, яке наступає зразу ж після смерті, призвела до нехтування біблійним вченням про воскресіння. На це звернув увагу д-р Адам Кларк, який писав: “Вченню про воскресіння перші християни, здається, надавали більшого значення, ніж у наш час. Чому так? Апостоли неодноразово нагадували про воскресіння і заохочували послідовників Христа до наполегливості, послуху й радості. А їхні послідовники в наш час рідко про це згадують. Як проповідували апостоли, так перші християни й вірили; як ми проповідуємо, так вірять і наші слухачі. В Євангелії немає іншого вчення, на якому робився б більший наголос, а в сучасній системі проповідування жодною доктриною не гордують так, як цією” (Коментар до Нового Завіту, т. 2. Пояснення до 1 Коринтянам 15, абз. 3).

І так тривало доти, доки славна істина про воскресіння майже зовсім не зникла в темряві й не була забута християнським світом. Один відомий релігійний письменник, коментуючи слова з Першого послання апостола Павла до солунян (4:13—18), говорить: “Виходячи з міркувань практичності та втіхи, доктрина про блаженне безсмертя праведних витісняє з нашої свідомості сумнівні доктрини про Другий прихід Христа. У день нашої смерті Господь приходить до нас. Це повинно бути нашим сподіванням і нашою надією. Мертві вже перейшли у славу. Вони не чекають звуку сурми, щоб стати на суд і отримати блаженство”.

Але коли Ісус був уже готовий залишити Своїх учнів, Він не сказав їм, що вони незабаром прийдуть до Нього. “Я... йду приготувати місце для вас, — сказав Він. — А коли відійду й приготую вам місце, Я знов прийду й заберу вас до Себе” (Івана 14:2—3). І апостол Павло говорить нам, що “Сам-бо Господь із наказом при голосі Архангела та з сурмою Божою зійде з неба, померлі в Христі воскреснуть першими; потім ми, що лишились живими, будемо підхоплені разом із ними на хмарах назустріч Господеві на повітрі, і так ми завжди будемо з Господом”. І додає: “Отож потішайте один одного цими словами!” (1 Солунянам 4:16—18). Яка велика розбіжність між цими словами потіхи і тими, які цитував вищезгаданий служитель-універсаліст. Той потішає убитих горем друзів померлого запевненням, що, незважаючи ні на які гріхи, померлі у день своєї смерті будуть на небі в товаристві ангелів. А Павло вказує своїм братам на майбутній прихід Христа, коли будуть розбиті кайдани смерті і “померлі в Христі” воскреснуть для вічного життя.

Перш ніж отримати змогу ввійти до осель блаженства, їхні справи повинні бути старанно досліджені, а характер і вчинки - розглянуті Богом. Усі будуть суджені згідно із записами у книгах і отримають нагороду за своїми вчинками. Цей суд не буде відбуватися під час смерті. Зверніть увагу на слова Павла: “...Бо Він призначив день, в який буде судити увесь світ по правді через Мужа, Якого наперед призначив, давши всім запевнення, воскресивши Його з мертвих” (Дії 17:31). Тут апостол ясно говорить про встановлення певного часу в майбутньому для суду над світом.

Юда також писав про цей час: “І ангелів, що не зберегли свого достоїнства, але залишили своє житло, Він зберігає у вічних кайданах у темряві на суд великого дня”. Апостол навіть цитує слова Єноха: “Ось іде Господь зі Своїми тисячами святих (ангелів), щоб суд учинити над усіма...” (Юди 14—15). Апостол Йоан заявляє, що бачив “мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорнулися книги... І суджено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми” (Об'явлення 20:12).

Але якщо мертві вже радіють на небесах або мучаться в пеклі, то нащо ж тоді прийдешній суд? Вчення Слова Божого щодо цих важливих питань ясне і недвозначне, і навіть найпростіші люди можуть зрозуміти його. То ж чи можуть щирі люди визнати справедливою і мудрою поширену в наш час теорію? Для чого праведникам після того, як буде досліджене на суді їхнє життя, ще раз слухати слова: “Гаразд, слуго добрий і вірний... увійди до радощів Пана свого!” (Матвія 25:21), якщо вони, згідно з цією теорією, вже перебувають разом з Ним, можливо, протягом багатьох віків? Невже беззаконні будуть зібрані з усіх кінців пекла, щоб вислухати вирок з уст Судці землі: “Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний вогонь” (Матвія 25:21, 41) якщо вони вже у вогні? О, яка насмішка! Яке ганебне спотворення мудрості і праведності Божої!

Теорія про безсмертя душі — це одна з тих облудних теорій, яку Рим запозичив у язичників і запровадив у християнську релігію. Мартін Лютер відносив це вчення до “безглуздих байок, котрі належать до купи гною римських постанов” (E.Petavel. The Problem of Immortality. P.255). Коментуючи слова Соломона з книги Еклезіаста про те, що мертві нічого не знають, реформатор писав: “Це ще одне місце, яке свідчить, що мертві... нічого не відчувають. Там немає ні праці, ні роздуму, ні знання, ні мудрості. Соломон вважає, що мертві сплять і зовсім нічого не відчувають. Мертві лежать, не маючи ніякого уявлення про час; коли вони прокинуться, їм буде здаватися, що вони заснули на одну мить” (Martin Luther. Exposition of Solomon's Booke Catted Ecclesiastes. P. 152).

Ніде в Святому Письмі ми не знаходимо такого твердження, що одразу ж після смерті праведні отримують свою нагороду, а нечестиві — покарання. Ні патріархи, ні пророки не залишили нам такого запевнення. Ні Христос, ні Його апостоли не зробили жодного натяку на це. Біблія ясно навчає, що померлі не потрапляють одразу на небеса. Про них розповідається, як про таких що сплять до воскресіння (1 Солунянам 4:14; Йова 14:10—12). У той день, коли розірветься срібний ланцюжок і розіб'ється кругла золота посудина (Екклезіяста 12:6), зникають і всі думки. Ті, що зійшли в могилу, перебувають у країні мовчання. Вони не усвідомлюють того, що діється під сонцем (Йова 14:21). Стомлені праведники спочивають у блаженному спочинку. Час — короткий чи довгий відрізок — є для них однією миттю. Вони сплять; і Господня сурма розбудить їх для славного безсмертя, “...бо засурмить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми перемінимось; бо цьому тлінному належить одягтись в нетлінне, а цьому смертному — в безсмертя. Холи ж це тлінне одягнеться в нетлінне, а смертне одягнеться в безсмертне, тоді збудеться написане: ‘...поглинута смерть перемогою’” (1 Коринтянам 15:52—54). І коли вони прокинуться від глибокого сну, до них повернуться ті думки, які були в них перед смертю. Остання мить їхньої свідомості була затьмарена смертною мукою. Остання думка була про те, що вони зробилися в'язнями домовини. А коли вони підіймуться з могили, їхня перша радісна думка виллється в переможний вигук, який відгукнеться луною: “Смерте! Де твоя перемога? Де твоє смерте, жало?” (1 Коринтянам 15:55).