Розділ 21. Знехтуване застереження

Жінка (Вавилон), про яку йдеться в 17-му розділі книги Відкриття, “була одягнена в порфиру й багряницю, і була прикрашена золотом і коштовними каменями та перлами, і тримала золоту чашу в руці своїй, наповнену мерзотами і нечистотою свого блудодійства. І на чолі її було написане ім'я: ‘Таємниця. Вавилон великий, мати блудницям і мерзотам земним’”. Пророк говорить: “Я бачив, що жінка була упоєна кров'ю святих і кров'ю свідків Ісусових”. І далі Вавилон представлений як “велике місто, що царює над царями земними” (Об'явлення 17:4—6, 18).

Влада, яка впродовж багатьох століть деспотичне панувала над монархами християнського світу, — це Рим. Порфира та багряниця, золото, дорогоцінне каміння і перли — все це яскравими фарбами змальовує велич і розкіш, що перевершує царську, якою хизується зарозумілий римський престол. І про жодну іншу владу не можна сказати з такою переконливістю, що вона “упоєна кров'ю святих”, як про цю церкву, котра так жорстоко переслідувала послідовників Христа. Вавилон також звинувачується в незаконних зв'язках з “царями землі”. Залишивши Господа та об'єднавшись з язичниками, юдейська церква стала розпусницею, і Рим, що розбестився таким же чином, шукаючи підтримки в земної влади, підлягає такому ж осудженню.

Вавилон названий “матір'ю блудницям”, її дочки, безперечно, символізують ті церкви, які дотримуються її вчення і традицій, які, наслідуючи її приклад, пожертвували Правдою І прихильністю Бога задля незаконного союзу зі світом. Вістка з 14-го розділу книги Відкриття, що проголошує падіння Вавилону, стосується тих релігійних об'єднань, які колись були чистими, але потім розбестились. А оскільки ця вістка проголошується після застереження про суд, то це свідчить про те, що вона буде проповідуватись в останні дні і тому не може стосуватися тільки римсько-католицької церкви, бо ця церква вже протягом багатьох століть перебуває в занепаді. Більше того, у 18-му розділі Відкриття до народу Божого звернений заклик вийти з Вавилону. Згідно з цим текстом ще багато дітей Божих залишилось у Вавилоні. А до яких релігійних об'єднань сьогодні належить переважна більшість послідовників Христа? Безперечно, до різноманітних церков протестантського напряму. На початку вони стояли на боці Бога і Правди, а Його благословення супроводжували їх. Навіть невіруючий світ був змушений визнати благотворні наслідки прийняття євангельських принципів. Ізраїльський пророк говорить: “Слава твоя пронеслась поміж народами через твою вроду, бо вона була досконала величчю, яку Я поклав на тебе, говорить Господь Бог”. Але ці церкви впали через такі ж гріховні бажання, які свого часу накликали на Ізраїль прокляття і погубили його. Вони бажали наслідувати звичаї безбожників та завоювати їхню дружбу. “Ти ж, накладаючись на твою вроду й послуговуючись твоєю славою, запопалася блудити” (Єзекіїля 16:14—15).

Багато протестантських церков ідуть за прикладом Рима, вступаючи в незаконний зв'язок з “царями земними” (Об'явлення 17:2). Державні церкви підтримують стосунки зі світською владою, а інші релігійні конфесії шукають прихильності світу. Назву “Вавилон”, тобто замішання, можна цілком справедливо застосувати до всіх цих церков: всі вони вважають, що ґрунтують своє вчення на Біблії, але водночас розпорошені на незліченні секти із суперечливими догматами і теоріями.

Крім гріховного зв'язку зі світом, церкви, що від'єдналися від Риму, уособлюють в собі ще й інші його риси.

В одному римсько-католицькому творі — “Наставлення для католиків” — висловлене таке запевнення: “Якщо римська церква й була колись винна в ідолопоклонстві щодо святих, то її дочка, англіканська церква, винна в цьому не менше. Вона посвячує десять церков Марії, і тільки одну — Христові” (Richard Challoner. The Catholic Christian Instructed, Preface. P.21—22).

Доктор Семюель Хопкінс у трактаті “Тисячолітнє царство” писав: “Немає жодної підстави вважати, що антихристиянський дух і діла виявляють себе лише в римській церкві. Антихрист діє і в протестантських церквах, далеких від того, щоб цілком звільнитися від... зіпсутості й нечестя” (S.Hopkins. Works. V.2. P.328).

Щодо відокремлення пресвітеріанської церкви від Риму доктор Томас Гатрі писав: “Триста років тому наша церква вийшла з воріт Риму з відкритою Біблією на своєму прапорі та з гаслом: ‘Дослідіть Писання’”. І далі він ставить багатозначне запитання: “Чи наша церква вийшла чистою з Вавилону?” (Thomas Guthrie. The Gospel in Ezekiel. P.237).

“Англіканська церква, — зазначає Сперджен, — здається, наскрізь просякнута преклонінням перед таїнствами та обрядами, а ті, що відокремились від цієї церкви, в свою чергу заражені філософським атеїзмом. Ті, про котрих ми думали краще, один за одним відпадають від основ віри. Знову й знову я переконуюсь в тому, що Англія підточена зсередини огидною безбожністю, котру наважуються проповідувати з кафедри під виглядом християнства”.

Як почалося велике відступництво? Як сталося, що Церква відійшла від простоти євангельського вчення? Щоб полегшити язичникам прийняття християнства, Церква прийняла ряд язичницьких обрядів. Апостол Павло писав ще свого часу: “Бо вже тайна беззаконня діє” (2 Солунянам 2:7). За життя апостолів Церква зберігала відносну чистоту. Але “наприкінці II ст. більшість церков зазнала змін; не стало колишньої простоти, і непомітно, в міру того, як апостоли помирали, їхні діти, разом з новонаверненими, почали все робити... по-своєму” (Robert Robinson. Ecclesiastical Researches. V.6. Par.17. P.51). Щоб залучати новонавернених, були занижені високі принципи християнської віри, і внаслідок цього “потік язичництва увірвався до Церкви, вносячи свої звичаї, обряди та ідолів” (Gavazzi. Lectures. P.278). Коли християнська релігія здобула прихильність і підтримку світської влади, формально її прийняло багато людей, але, з вигляду християни, вони часто по суті “залишалися справжніми язичниками, які потайки поклонялися своїм ідолам” (Ibid. P.278).

Хіба не те саме повторювалося майже в кожній церкві, що називала себе протестантською? Коли засновники цих церков, натхнені справжнім духом реформи, помирали, їхні нащадки переробляли все по-новому. Сліпо дотримуючись принципів віри, запроваджених батьками, та відмовляючись прийняти нове світло, нащадки реформаторів далеко відійшли від їхнього прикладу скромності, самовідданості та відокремлення від світу. Ось так “зникла колишня простота”. Світський потік увірвався до Церкви і вніс “із собою свої звичаї, обряди й ідолів”.

Якою страшною мірою заприязнилися зі світом і, отже, стали “ворогами Богові” (Якова 4:4) так звані послідовники Христа! Як далеко християнські церкви світу відійшли від біблійних норм скромності, самозречення, простоти й побожності! Джон Уезлі так говорив про правильне використання грошей: “Не витрачайте жодної копійки з такого дорогоцінного дару на те, щоб догодити бажанню своїх очей: на пишний і коштовний одяг або на непотрібні прикраси. Не витрачайте ні копійки на те, щоб вправно прикрашати свої оселі, на дорогі меблі, картини, живопис, позолоту... Нічого не витрачайте для того, щоб лишень задовольнити своє марнославство та викликати захоплення або похвалу людей... Нерідко трапляється, що доки ти піклуєшся про власний добробут, люди схвально відгукуються про тебе. Доки ти будеш ‘одягатися в кармазин та віссон і коленого дня бенкетуватимеш розкішно’ (Луки 16:19), багато людей, без сумніву, вихвалятимуть твій вишуканий смак, твою щедрість і гостинність. Але не купуй їхньої похвали такою дорогою ціною. Краще задовольняйся шаною, яка походить від Бога” (Wesly. Works. Sermon 50. “The Use of Money”). Однак у багатьох сучасних церквах таке вчення викликає зневагу.

В наш час дуже популярно належати до якоїсь церкви. Правителі, політики, законодавці, лікарі, комерсанти приєднуються до церкви для того, щоб користуватися повагою й підтримкою в суспільстві та здійснювати свої світські плани. Таким чином вони намагаються прикрити всі свої махінації мантією християнства. Різні релігійні об'єднання, що зміцніли завдяки багатству і впливу цих хрещених, але світських членів, претендують на ще більшу популярність і допомогу. На багатолюдних проспектах споруджуються розкішні, вишукано прикрашені церкви. Віруючі одягаються в багатий, модний одяг. Талановитим проповідникам платять великі гроші для того, щоб вони розважали народ і приваблювали його до церкви, їхні проповіді не повинні торкатися поширених гріхів; вони повинні говорити про приємні та втішні речі. Таким чином знатних грішників заносять до списків церкви, а великосвітські гріхи приховують піц маскою побожності.

Коментуючи ставлення сучасних уявних християн до світу, один з провідних світських журналів пише: “Непомітно церква підкорилася духові часу та пристосувала свої форми богослужіння до сучасних потреб. І справді, церква в наш час використовує всі засоби, котрі можуть зробити релігію привабливішою”. Щодо методизму один автор так писав у нью-йоркській газеті “Independent”: “Розмежовуюча лінія між побожним і безбожником втрачає свою чіткість, переходячи в півтони. Ревні прихильники обох позицій невтомно працюють над тим, щоб знищити будь-які розбіжності між собою в поведінці та розвагах”. “Популярність релігії значною мірою веде до зростання числа тих, хто бажає отримати її переваги, але не бажає виконувати свій християнський обов'язок”.

Говард Кросбі говорить: “Нас повинно серйозно турбувати те, що Церква Христа майже не виконує намірів свого Господа. Подібно до того, як в давнину юдеї через тісні зв'язки з язичницькими народами залишили Бога ...так і сучасна Церква Христа через свій зв'язок з безбожним світом зраджує божествені принципи побожного життя і засвоює згубні звичаї безбожного суспільства — людей, які часто мають вигляд благочестя; використовуючи аргументи і доходячи висновків чужих за своїм духом Слову Божому, а за своєю суттю — ворожих зростанню в благодаті” (The Healthy Christian. An Appeal to the Church. P.141—142).

У цьому потоці світськості та розваг майже зовсім зникли такі чесноти, як християнське самозречення і самопожертва. “Деяких людей, які беруть активну участь у житті церкви, в дитинстві навчили бути щедрими, щоб жертвувати на справу Божу або зробити щось для Христа. Але тепер, якщо є потреба в коштах, ...нікого не можна закликати до пожертвування. О, ні! Замість цього влаштовуються торги, вистави, пародійні судові процеси, театралізовані бенкети, аби розважати народ”.

Губернатор штату Вісконсін Уошберн у своєму щорічному посланні від 9 січня 1873 р. зазначив: “Здається, виникла необхідність у прийнятті закону, щоб закривати школи, в яких грають в карти. Це зло існує всюди. Навіть церква (звичайно, не навмисно) виконує іноді роботу диявола. Доброчинні концерти і лотереї, які інколи влаштовуються з доброю метою (хоч часто мотиви бувають не такими вже й благородними), аукціони, призові пакети і т.п. — все це засоби отримати гроші, не докладаючи до цього зусиль. Ніщо так не розбещує і не одурманює молодь, як здобування грошей або власності без праці. Шановані люди, котрі беруть участь у цих випадкових заходах, заспокоюють себе тим, що отримані гроші підуть на добрі цілі. Тож не дивно, що молодь штату так часто засвоює звички, котрі є неминучим наслідком збудження, яким супроводжуються ці азартні ігри”.

Дух пристосування до світу заполонив усі християнські церкви. Роберт Аткінс у своїй проповіді, виголошеній у Лондоні, змалював похмуру картину духовного занепаду, що панує в Англії: “Справжніх праведників на землі стає дедалі менше, і ніхто не бере цього до серця. В кожній церкві люди, що визнають християнство, люблять цей світ, пристосовуються до нього: вони полюбляють земні блага і намагаються бути респектабельними. Вони покликані страждати з Христом, але жахаються найменшого докору. ...На дверях кожної церкви написані слова: ‘Відступництво, відступництво, відступництво’. Коли б вони знали і відчували це, тоді була б ще якась надія, та ні! Вони звіщають на повний голос: ‘Ми багаті, збагатіли і нічого не потребуємо’” (Second Advent Library. Tract. N.39).

Великий гріх, у якому звинувачується Вавилон, полягає в тому, що він “напоїв усі народи шаленим вином розпусти своєї” (Об'явлення 14:8). Ця чаша отрути, котру він підносить світові, символізує фальшиві вчення, котрі Вавилон прийняв внаслідок свого незаконного зв'язку з великими світу цього. Дружба зі світом спотворює його віру, а він, в свою чергу, справляє розкладаючий вплив на світ своїми теоріями, що різко суперечать ясним істинам Божого Слова.

Рим приховував Біблію від народу і вимагав, щоб всі люди прийняли його вчення замість Слова Божого. Завданням Реформації було повернути людям Слово Боже; але хіба сучасні церкви не вчать людей засновувати свою віру на їх віровизнанні замість Святого Письма? Чарльз Бічер, маючи на увазі протестантські церкви, зазначив: “їх лякає кожне різке слово, сказане проти їхнього віровчення. Вони виявляють при цьому ту саму чутливість, як і ті святі отці, яких жахали докази проти культу святих і мучеників, котрий вони так ревно насаджували... Протестантські євангелічні церкви настільки зв'язали собі та одна одній руки, що проповідником в їх церквах може стати лише той, хто, окрім Біблії, визнає ще якусь книгу... Тому немає нічого надуманого в твердженні про те, що, спираючись на авторитет віровчення, протестанти починають забороняти Біблію так, як і Рим, тільки більш майстерно і приховано” (Sermon on “The Bible a Sufficient Creed”, delivered at Fort Wayne. Indiana. 1846.Feb. 22).