Розділ 20. Велике релігійне пробудження

Проголошення точного часу приходу Христа викликало великий опір в усіх верствах суспільства, починаючи від служителів за кафедрою і закінчуючи найзапеклішими, найнерозкаянішими грішниками. Виконувалися слова пророцтва: “В останні дні прийдуть зухвалі хулителі, які чинитимуть за своїми похотями. І казатимуть: ‘Де обітниця приходу Його? Бо з того часу, як повмирали наші батьки, від початку творіння, все залишається без змін’” (2 Петра 3:3—4), Багато з тих, що заявляли про свою любов до Спасителя, говорили, що вони не проти вчення про Другий прихід і заперечують тільки встановлення точної дати. Але всевидяче око Боже читало їхні серця. Такі люди не бажали чути, що Христос прийде судити світ за правдою. Вони були невірними слугами; їхні вчинки не витримали б перевірки Того, Котрий випробовує серця, і тому боялися зустрічі зі своїм Господом. Як і юдеї часів Першого приходу Христа, ці люди були не готові вітати Ісуса. Вони не тільки відмовлялися слухати переконливі докази з Біблії, але й глузували з тих, хто очікував Господа. Сатана і його ангели тішилися та кидали в лице Христові й святим ангелам дошкульні зауваження про те, що Його народ так мало любить Його і не бажає Його приходу.

“Жодна людина не знає ані дня, ані години”, — цей аргумент найчастіше повторювали противники віри в прихід Христа. Писання говорить: “Про день же той і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, ні Син, тільки Отець один” (Матвія 24:36). Ті, що чекали на прихід Господа, давали ясні й переконливі пояснення цього тексту, в протилежність неправильному тлумаченню їхніх противників. Ці слова Христос сказав під час тієї пам'ятної розмови з учнями на Оливній горі після останніх відвідин храму. Учні запитали: “Яка ознака приходу Твого й кінця цього світу?” Ісус вказав їм на ознаки і сказав: “Коли побачите все це, знайте, що Мій прихід близько, при дверях” (Матвія 24:3, 33). Один вислів Спасителя не заперечує інший. Хоч жодна людина не знає ні дня, ні години Його приходу, проте ми маємо відповідні відомості і наш обов'язок, знати про час наближення цієї події. Нам також сказано, що нехтувати Його пересторогами і не звертати уваги на ознаки Його близького приходу буде такою ж фатальною помилкою для нас, як і для сучасників Ноя, які не бажали прийняти застереження про потоп. У цьому ж розділі є притча, в якій протиставляються вірний та невірний слуги, а також показана доля того слуги, котрий сказав у своєму серці: “Не скоро прийде господар мій” (Матвія 24:48). Ця притча ясно відкриває нам, як Христос поставиться та винагородить тих, хто чекав Його, звіщав іншим про Його прихід, а також до тих, хто заперечував це. “Отже, пильнуйте”, — говорить Він. “Блаженний той раб, господар якого, прийшовши, знайде, що він робить так” (Матвія 24:42, 46). “Коли ж ти не будеш пильнувати, то Я прийду на тебе, як злодій, і ти не будеш знати, котрої години прийду на тебе” (Об'явлення 3:3).

Апостол Павло пише про тих, для кого прихід Господа буде несподіваним: “День Господній прийде, як злодій уночі. Саме, коли будуть говорити: ‘Мир і безпека’, несподівано прийде загибель... і вони не уникнуть”. Потім Павло звертається до тих, які прислухались до застереження Спасителя: “А ви, брати, не в темряві, щоб день той захопив вас, як злодій. Ви — діти світла і сини дня; ми не належимо ні ночі, ні темряві” (1 Солунянам 5:2—5).

Таким чином, Святе Письмо не виправдовує незнання щодо близькості приходу Христа. Тільки ті не бажають слухати цих пояснень, хто взагалі шукає приводу, щоб заперечувати Істину. Зухвалі насмішники і навіть люди, що іменуються служителями Христа, продовжують повторювати: “Про день же той і годину ніхто не знає”. Коли народ почав пробуджуватися і шукати дорогу спасіння, релігійні вчителі стали поміж ним і Правдою, намагаючись розвіяти його страх фальшивими тлумаченнями Слова Божого. Невірні вартові об'єдналися з великим спокусником, кричучи: “Мир! Мир!”, коли Бог не говорив про мир. Подібно до фарисеїв днів Христа багато хто відмовився увійти до Царства небесного і перешкоджав тим, хто бажав зробити це. Кров загублених душ буде стягнута з їхніх рук.

Першими приймали цю вістку, як правило, найскромніші та найпосвяченіші члени церкви. Ті, які самостійно досліджували Біблію, не могли не бачити, що загальноприйняте тлумачення пророцтв суперечить Писанню. Де люди не перебували під впливом духовенства і самі досліджували Слово Боже, там адвентистська вістка потребувала тільки зіставлення з Писаннями для встановлення її божественного авторитету.

Багато хто були переслідувані невіруючими братами. Деякі люди, намагаючись зберегти своє становище в Церкві, вирішили нічого не говорити про свою надію; але інші відчували, що вірність Господу не дозволяє їм приховувати істини, котрі Він довірив їм. Багатьох виключили з Церкви тільки через те, що вони вірили в прихід Христа. Якими дорогими стали слова пророка для тих, чия віра випробовувалась подібним чином: “Ваші брати, які вас ненавидять і відпихають вас через Моє Ім'я, кажуть: ‘Нехай Господь явить Свою славу, щоб ми узріли вашу радість!’ Та їх окриє сором” (Ісаї 66:5).

Ангели Божі з величезним зацікавленням спостерігали за результатами цієї перестороги. Коли церкви здебільшого відмовились прийняти цю вістку, ангели з сумом відвернули від них обличчя. Але залишалося чимало таких, які ще не перейшли через випробовування адвентистською вісткою. Багатьох ввели в оману їхні чоловіки, дружини, батьки або діти, примушуючи вірити в те, що великим гріхом є вислуховувати єресь, яку проповідують адвентисти. Ангели отримали повеління старанно пильнувати за такими душами, бо від престолу Божого на них повинно було злитися інше світло.

А ті, що прийняли вістку, з великим нетерпінням чекали на свого Спасителя. Час, коли вони сподівались зустріти Його, був близько. З особливою урочистістю та спокоєм вони наближалися до нього. Вони насолоджувалися спілкуванням з Богом, яке було запорукою миру в світлому майбутньому. Ніхто з тих, хто мав цю надію і віру, не міг вже забути дорогоцінних годин очікування. Коли до зазначеного часу залишалося декілька тижнів, всі світські справи були залишені. Щиро віруючі ретельно перевіряли кожну свою думку і спонукання серця, ніби вони перебували на смертному ложі і через декілька годин повинні були піти з життя. Ніхто не готував собі спеціального одягу на цей день, але всі усвідомлювали потребу бути внутрішньо переконаними в тому, що вони готові зустріти Спасителя; їхнім білим одягом була чистота душі, характер, очищений від гріха викупною кров'ю Христа. О, якби народ Божий сьогодні мав той самий дух самодослідження, таку ж щиру, тверду віру! Якби вони й далі упокорювали себе перед Богом і приносили свої благання до престолу благодаті, вони б мали більш багаті духовні досвіди. Але як мало молитов у наш час, як мало справжнього усвідомлення гріха; а відсутність живої віри позбавляє багатьох благодаті, щедро злитої нашим Відкупителем.

Бог вирішив випробувати Свій народ, Його рука приховала помилку, допущену в підрахунку пророчих періодів. Ні адвентисти, ні їхні вчені опоненти не виявили помилки. Останні говорили: “Ваше обчислення пророчих періодів правильне. Має відбутися видатна подія, але не та, про яку говорить Міллер; це буде навернення всього світу, а не Другий прихід Христа”,

Зазначений час минув, а Христос не з'явився, щоб звільнити свій народ. Ті, що зі щирою вірою і любов'ю очікували свого Спасителя, пережили гірке розчарування. Однак Бог здійснив Свій намір: Він випробував серця тих, які запевняли, що очікують Його приходу. Багато з них керувалися почуттям страху, а не якимись вищими спонуканнями, їхня уявна віра не справила жодної зміни в серцях і житті. Коли очікувана подія не відбулася, ці люди запевняли, нібито вони зовсім не розчарувалися, бо ніколи і не вірили в прихід Христа. Вони були в числі перших, хто глузував зі скорботи щирих дітей Божих.

Але Ісус та все небесне воїнство з величезною любов'ю і співчуттям спостерігали за випробовуванням вірних, хоча й розчарованих дітей Божих. Якщо б була відсунута завіса, що відокремлює видимий світ від невидимого, то можна було б побачити, як небесні ангели стоять поруч цих вірних дітей Божих, щоб захистити їх від стріл сатани.