Розділ 20. Велике релігійне пробудження

В Англії адвентистську вістку почали проповідувати вже в 1826 р. Тут цей рух не набув такої конкретної форми, як в Америці; про точну дату Його приходу не говорили, але велику істину про скорий прихід Христа в славі та силі звіщали дуже широко. І не тільки серед сектантів і розкольників. Англійський письменник Муран Брок зазначив, що майже 700 служителів англіканської церкви брали участь в проповіді “цього Євангелія Царства”. У Великобританії також проповідувалася вістка, яка вказувала на 1844 р. як на час приходу Господа. Зі Сполучених Штатів усюди розходились адвентистські брошури. В Англії ці книги і журнали перевидавались, а в 1842 р. Роберт Уїнтер, англієць за походженням, прийнявши адвентистську віру в Америці, повернувся на батьківщину, щоб проповідувати прихід Господа. Багато віруючих приєдналися до нього в роботі, і незабаром вістка про суд зазвучала навіть у віддалених частинах Англії.

У Південній Америці, серед варварства й інтриг духовенства, один іспанець-єзуїт на ім'я Лакунза, серйозно досліджуючи Писання, прийняв істину про скорий прихід Христа. Усвідомлюючи свій обов'язок застерегти людей і водночас бажаючи уникнути осудження Рима, він опублікував свої погляди під вигаданим ім'ям “Рабин Бен-Єздра”, видаючи себе за наверненого юдея. Лакунза жив у XVIII ст., та лише в 1825 р. його книга проклала собі дорогу до Лондона, де її переклали англійською мовою. Видання цієї книги ще більше збудило в Англії цікавість до питань про Другий прихід Христа.

В Німеччині у XVІІІ ст. це вчення проповідував Бенгель, служитель лютеранської церкви, видатний богослов і критик. Закінчивши свою освіту, Бенгель “присвятив себе вивченню теології. До неї Бенгель мав нахил внаслідок серйозного і побожного складу розуму, який розвинувся в нього ще в ранній юності завдяки наполегливому навчанню і самодисципліні. Подібно до інших вдумливих юнаків Бенгель змушений був вести боротьбу з сумнівами та комплексами свого духовного єства. З яким глибоким почуттям він пізніше згадував про ті ‘численні стріли, що пронизували його бідне серце, роблячи нестерпними молоді роки’”. Ставши членом Вюртемберзької консисторії, він виступив на захист релігійної свободи. “Захищаючи права і привілеї Церкви, він водночас захищав усяку розумну свободу для тих, хто, згідно з вимогами свого сумління, бажав розірвати з нею зв'язок” (Encyclopedia Britannica. 9th ed. Art. “Bengel”). Позитивний вплив діяльності Бенгеля й досі відчувається на його батьківщині.

Одного разу, готуючись до проповіді на основі 21-го розділу Відкриття, Бенгель був приголомшений тим, що говорилося в ньому про Другий прихід Христа. Пророцтва з книги Відкриття стали зрозумілими йому, як ніколи раніше. Знаходячись під цим враженням і усвідомлюючи надзвичайну важливість і неперевершену славу сцен, змальованих пророком, він на деякий час був змушений залишити осторонь цю тему. За кафедрою ця істина знову повстала перед ним у всій своїй урочистості й силі. І з того часу Бенгель присвятив себе дослідженню пророцтв, особливо Апокаліпсису, і незабаром прийшов до переконання, що вони вказують на близькість приходу Христа. Дата, вирахувана Бенгелем, лише в декілька років не збігалася з розрахунками Міллера.

Праці Бенгеля поширювалися по цілому християнському світу. Його погляди щодо пророцтв були майже одностайно прийняті у його рідному Вюртемберзі та певною мірою в інших частинах Німеччини. Після смерті Бенгеля цей рух продовжував існувати, і адвентистська вістка лунала в Німеччині в той самий час, коли вона привертала увагу людей і в інших країнах. Деякі віруючі виїхали до Росії і там заснували колонії; досі німецькі церкви в цій країні вірять в скорий прихід Христа.

Це світло засяяло також у Франції та Швейцарії. В Женеві, де Фарель і Кальвін поширювали істини Реформації, Госсен проповідував Метку про Другий прихід Христа. Ще в студентські роки Госсен зіткнувся з духом раціоналізму, що панував у Європі в другій половині XVIII — на початку XIX ст. Ставши служителем церкви, він не тільки нічого не знав про правдиву віру, а й навіть був схильний до скептицизму. В юності він захопився дослідженням пророцтв. Прочитавши “Історію стародавнього світу” Роллана, Госсен звернув увагу на 2-й розділ книги Даниїла і був вражений надзвичайною точністю виконання пророцтв, відображених в історії. Це переконало його в богонатхненності Писань, які пізніше стали для нього якорем серед життєвих небезпек. Раціоналістичні вчення не задовольняли його, а дослідження Біблії та постійне прагнення до ще більшого світла поступово привели його до твердої віри.

Продовжуючи досліджувати пророцтва, Госсен переконався, що прихід Господа близько. Вражений урочистістю і важливістю цієї великої істини, він бажав сказати про це людям, але загальноприйнята думка про те, що пророцтва Даниїла — це таємниця, яку неможливо збагнути, стала серйозною перешкодою на його шляху. Нарешті він вирішив піти за прикладом Фареля, коли той євангелізував Женеву, тобто почати роботу з дітей, сподіваючись через них зацікавити батьків.

Пізніше, згадуючи про цей метод своєї діяльності, він писав: “Я дуже хочу, щоб усі зрозуміли, чому я звернувся з цією вісткою спочатку до дітей, а не дорослих. Я зробив це не тому, що ця вістка є незначною, неважливою, але навпаки, тому що вона становить велику цінність. Тому я бажав спочатку викласти її у найдоступнішій для розуміння формі. Я дуже бажав, щоб цю вістку прийняли, та побоювався, що мене не будуть слухати, коли я спочатку звернуся до дорослих”. — “Тому я вирішив піти до наймолодших. Я збираю слухачів з дітей. Якщо моя група зросте, якщо буде видно, що вони слухають, що їм це подобається і вони зацікавились, що вони розуміють тему і можуть пояснити її, тоді я можу сподіватися: незабаром виникне інше коло слухачів, а дорослі зрозуміють, що варто посидіти і пороздумувати над цим предметом. Холи це трапиться, справа просуватиметься вперед” (L.Gaussen. Daniel the Prophet. V.2).

Зусилля Госсена увінчались успіхом. Коли він звернувся до дітей, то й дорослі прийшли послухати. Його церква наповнилась уважними слухачами. Серед них були високопоставлені та вчені люди, а також іноземці, що відвідували Женеву; таким чином вістка поширювалася і в інші міста й країни.

Підбадьорений успіхом, Госсен опублікував свої уроки, сподіваючись, що дослідженням пророчих книг зацікавляться також церкви, де служіння відбувалося французькою мовою. “Публікуючи лекції, призначені для дітей, — писав Госсен, — ми насправді звертаємося до дорослих, котрі часто нехтують цими книгами через те, що вони здаються їм складними. Як вони можуть бути складними, коли ваші діти розуміють їх?.. У мене величезне бажання, — додає він, — популярно викласти пророцтва нашій пастві... Мені здається, ніщо інше не відповідає краще вимогам нашого часу... Так ми повинні приготуватися до майбутньої скорботи і пильнувати, чекаючи Ісуса Христа”.

Хоча Госсен був одним з найвидатніншх і найулюбленіших проповідників, що проводили служіння французькою мовою, через деякий час його звільнили з посади. Основні звинувачення, висунуті проти нього, полягали в тому, що замість церковного катехізису, нудного і раціоналістичного підручника, майже позбавленого живої віри, він використовував Біблію в роботі з молоддю. Пізніше він став учителем теологічної школи, а по неділях продовжував заняття з дітьми, наставляючи їх у Святому Письмі. Його дослідження пророцтв також викликали велику зацікавленість. З професорської кафедри, через пресу та свою улюблену викладацьку діяльність Госсен протягом довгих років поширював благотворний вплив та привертав увагу багатьох до дослідження пророцтв, які вказували на близькість приходу Господа.

У Скандинавії також проповідувалася вістка про Другий прихід Христа, яка викликала велике зацікавлення. Багато людей збудилося від безтурботної впевненості; вони визнавали і залишали свої гріхи, шукаючи прощення в ім'я Христа. Але духовенство державної церкви протистало цій роботі і призвело до того, що декого з проповідників вістки кинули до в'язниці. У багатьох місцях, де вісники скорого приходу Христа змушені були замовкнути, Богові було до вподоби сповістити про нього чудовим чином — через маленьких дітей. Оскільки діти були неповнолітніми, державні закони на них не поширювалися, тому вони без перешкод могли звіщати Істину.

Цей рух головним чином поширився серед населення нижчого стану; в скромних оселях робітників збирався народ, щоб почути вістку перестороги. Діти-проповідники здебільшого також походили з бідних родин. Декому з них було не більше 6—8 років; і хоча їхнє життя свідчило про те, що вони люблять Спасителя і намагаються жити згідно зі святими Божими вимогами, за своїми розумовими здібностями вони нічим не відрізнялися від ровесників. Але коли діти стояли перед народом, було очевидним, що вони перебувають під впливом сили, яка перевершує їхні природні здібності. Тон їхнього голосу і манери змінювались; з урочистою силою вони проголошували слова перестороги про майбутній суд, посилаючись при цьому на відповідний текст зі Святого Письма: “Бійтеся Бога і віддайте славу Йому, бо настав час суду Його” (Об'явлення 14:7). Вони викривали гріхи людей, засуджуючи не тільки аморальність і порок, а й любов до світу і відступництво; діти закликали своїх слухачів не зволікати, а поспішити приготуватися, щоб уникнути майбутнього гніву.

Народ з трепетом прислухався до дитячих слів. Переконлива сила Божого Духа промовляла до їхніх сердець. Багато з них з новим, глибоким інтересом взялися за дослідження Святого Письма; нестримані, розбещені люди міняли свій спосіб життя; інші залишали шахрайські звички, і здійснювана робота була настільки очевидною, що навіть служителі офіційної державної церкви були змушені визнати руку Божу в цьому русі.

Воля Божа полягала в тому, щоб країни Скандинавії почули вістку про прихід Спасителя; і коли голос Його слуг замовк, Він вилив Свого Духа на дітей, щоб розпочата справа завершилась. Коли Ісус наближався до Єрусалима в супроводі тріумфуючого натовпу, який захоплено вигукував і розмахував пальмовими гілками, проголошуючи Його Сином Божим, заздрісні фарисеї звернулися до Нього, щоб Він примусив замовкнути натовп, але Ісус відповів, що всі ці події є виконанням пророцтва, і якщо народ замовкне, тоді каміння кричатиме. Коли процесія увійшла брамами Єрусалима, радісні вигуки народу, наляканого погрозами священиків і начальників, замовкли, але діти у дворах храму підхопили спів і, розмахуючи пальмовими гілками, вигукували: “Осанна Сину Давидовому!” (Матвія 21:8—16). Коли ж обурені фарисеї сказали Йому: “Чуєш, що вони говорять?” — Ісус відповів: “Так! Хіба ви ніколи не читали: ‘З уст немовлят і грудних дітей Ти вчинив хвалу’”? Так само, як Бог діяв через дітей під час Першого приходу Христа, Він працював через них і в проголошенні вістки про Його Другий прихід. Повинно виконатись Боже Слово — вістка про прихід Спасителя буде проповідана всім народам, язикам і племенам.

Уїльяму Міллеру та його сподвижникам було доручено проповідувати цю вістку перестороги в Америці. Ця країна стала центром великого адвентистського руху. Саме тут безпосередньо виконалося пророцтво першої ангельської вістки. Звідси твори Міллера і його однодумців поширювалися в далекі країни. Куди б не проникали місіонери, вони всюди несли з собою радісну вістку про скорий прихід Христа. В усіх куточках земної кулі ширилася Істина вічного Євангелія: “Бійтеся Бога і віддайте славу Йому, бо настав час суду Його” (Об'явлення 14:7).

У свідомості людей глибоко вкорінилося пророче свідоцтво, яке, здавалось, вказувало на те, що Христос прийде весною 1844 р. Ця вістка, яку передавали зі штату до штату, всюди викликала велику зацікавленість. Багато людей переконалось у вірності доказів на підставі обчислень пророчих періодів та, відмовляючись від своєї колишньої точки зору, з радістю приймали Істину. Деякі служителі залишали свої суперечливі погляди і переконання, відмовлялися від грошей і парафій та об'єднувалися, щоб проповідувати про прихід Ісуса. Однак порівняно небагато служителів прийняли цю вістку, тому вона була доручена переважно простим і покірливим людям, які не були проповідниками за фахом. Фермери залишали свої поля, ремісники — інструменти, комерсанти — торгівлю, службовці — контори, і все ж працівників було надто мало порівняно з тією роботою, яку треба було виконати. Жалюгідний стан церкви, світ, що потопав у нечесті, — все це пригнічувало душі правдивих вартових. Вони охоче зносили труднощі, нестатки, страждання, аби тільки закликати людей до розкаяння і спасіння. Всупереч опору сатани справа неухильно просувалася вперед, і багато тисяч людей прийняли цю радісну вістку.

Всюди звучав голос застереження, випробовуючи серця та закликаючи грішників як у світі, так і в Церкві зробити все можливе, щоб уникнути майбутнього гніву. Подібно до Йоана Хрестителя, предтечі Христа, проповідники поклали сокиру біля кореня дерева та наполегливо благали всіх принести гідні плоди покаяння, їхні хвилюючі заклики були разючим контрастом порівняно із запевненнями про мир і безпеку, що звучали з кафедр популярних церков; і де б не проголошувалася вістка, вона зворушувала серця людей. Прості, конкретні свідоцтва Писань під впливом Святого Духа були настільки переконливими, що тільки дехто міг опиратися їм. Релігійні вожді збудилися від своєї оманливої безтурботності. Вони побачили своє відступництво, любов до світу, невір'я, гордість та егоїзм. Багато з них у розкаянні і покорі шукали Господа, їхні почуття і думки, досі прив'язані до земних предметів, тепер звернулися до неба. Дух Божий зійшов на них, і з покірними, розчуленими серцями вони об'єднали свої голоси, проголошуючи світові: “Бійтеся Бога і віддайте славу Йому, бо настав час суду Його” (Об'явлення 14:7).

Грішники, ридаючи, запитували: “Що робити мені, щоб спастися?” (Дії 16:30). Шахраї намагалися відшкодувати збитки тим, кого вони обдурили. Всі, які знайшли спокій у Христі, палко бажали, щоби й інші отримали такі ж благословення. Серця батьків навернулися до дітей, а серця дітей — до батьків. Були усунуті такі перешкоди, як гордощі та самонадіяність. Люди каялись від усього серця, і члени родин працювали задля спасіння найближчих і найдорожчих людей. Часто можна було чути палкі заступницькі молитви. Всюди були душі, які з глибоким сердечним смутком кликали до Бога. Багато з них цілі ночі проводили в молитві, щоб Господь послав їм запевнення в тому, що їхні гріхи прощені. Вони також гаряче молились про навернення своїх рідних І сусідів.

Люди з різних верств суспільства приходили на зібрання адвентистів. Багаті й бідні, знатні й прості палали одним бажанням почути вчення про Другий прихід Христа. Господь стримував дух опору, доки Його слуги викладали принципи своєї віри. Іноді Дух Божий використовував слабкі й немічні знаряддя, даючи їм силу для свідоцтва про Його істину. На таких зібраннях відчувалася присутність святих ангелів, і щоденно багато душ приєднувалося до віруючих. Величезні натовпи людей, затамувавши подих, прислухались до урочистих слів про скорий прихід Христа. Здавалося, Небо і Земля наблизились одне до одного. Сила Божа впливала як на старих, так і на молодь і людей середнього віку. Люди поверталися додому, виславляючи Бога, а німу тишу ночі порушували радісні звуки пісень. Жодний відвідувач цих. зібрань ніколи не забуде того, що там відбувалося.