Розділ 18. Вісники надії 

Але Бог звелів Своєму посланцеві: “Витлумач йому видіння”, — і це доручення мало бути виконане. Тому через деякий час ангел повернувся до Даниїла і сказав: “Оце я прийшов, щоб навчити тебе розуміння”; “вважай же на слово і силкуйся зрозуміти видіння” (Даниїла 8:16; 9:22—23, 25—27). У видінні 8-го розділу залишався нез'ясованим один важливий пункт, а саме: період 2300 днів; тому ангел, коли з'явився вдруге, головним чином зупинився на цьому питанні: “Сімдесят седмиць (або тижнів) призначено для твого народу і для твого святого міста... Тож знай і зрозумій: від виходу наказу, щоб відбудувати Єрусалим, до Владики Месії сім седмиць та шістдесят дві седмиці. І вернеться народ, і відбудований буде майдан і вулиця, і то буде за тяжкого часу. А по шістдесят двох седмицях буде погублений Месія, хоч не буде на Ньому вини... Із багатьма Він утвердить заповіт протягом однієї седмиці, а в половині седмиці скасує жертву та жертву хлібну” (Даниїла 9:24—27).

Ангел був посланий до Даниїла, щоб пояснити йому те, чого він не зрозумів у видінні 8-го розділу, — слова, що стосуються часу: “Аж до двох тисяч трьохсот вечорів та ранків, — тоді буде визнана очищеною святиня” (Даниїла 8:14), звелівши Даниїлові: “Вважай же на слово й силкуйся зрозуміти видіння” (Даниїла 9:24). Слово, перекладене тут як “призначено”, буквально означає “відрізано”. Ангел пояснив, що 70 тижнів, або 490 років “відрізані” спеціально для юдеїв. Але від чого їх відрізають? Оскільки 2300 днів — єдиний період часу, згаданий у 8-му розділі, то 70 тижнів відрізають від 2300 днів. Отже, 70 тижнів повинні становити частину періоду 2300 днів, і ці два періоди починаються в один і той самий час. Згідно з поясненням ангела ці 70 тижнів починалися з того часу, як вийшов указ про відбудову Єрусалима. Якщо б можна було з'ясувати дату цього указу, тоді була б встановлена вихідна точка великого періоду 2300 днів.

У 7-му розділі книги Єздри згадується цей указ (Ездри 7:12—26). У завершеному вигляді цей указ був виданий Артаксерксом, перським царем, у 457 р. до Н.Хр. Але в книзі Єздри (6:14) зазначається, що дім Господній в Єрусалимі побудований за наказом “Кіра, і Дарія, і Артаксеркса, царя перського”. Ці троє царів, склавши, підтвердивши і доповнивши цей указ, довели його до досконалості, передбаченої пророцтвом, щоб відзначити початок 2300 років. Вважаючи 457 р. до Н.Хр. датою видачі указу, бо в цей рік указ був остаточно складений, ми побачимо, як виконалися всі деталі в пророцтві про 70 седмиць.

“Від виходу наказу, щоб відбудувати Єрусалим, до Владики Месії сім седмиць та шістдесят дві седмиці” (Даниїла 9:25), тобто 69 тижнів, або 483 роки. Повеління Артаксеркса набуло сили восени 457 р. до Н.Хр. Якщо до цієї дати додати 483 роки, ми приходимо до осені 27 р. після Н.Хр. Саме в цей час і виконалося пророцтво. Слово “Месія” означає “Помазанник”. Восени 27 р. Христос був хрещений Йоаном і помазаний Святим Духом. Апостол Петро свідчить “про Ісуса з Назарета, як Бог помазав Його Святим Духом і силою” (Дії 10:38). І Сам Спаситель говорить: “Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене звіщати Добру новину убогим” (Луки 4:18). Після Свого хрещення Христос прийшов до Галілеї, “проповідуючи Євангеліє Царства Божого, кажучи: ‘Сповнився час’” (Марка 1:14—15).

“І з багатьма Він утвердить заповіт протягом однієї седмиці” (Даниїла 9:27). Згадана тут “седмиця” — остання з сімдесяти; це останні сім років того періоду, який особливим чином був призначений для юдеїв. У цей час — з 27 по 34 pp. після Н.Хр., — спочатку Сам Христос, а потім Його учні звіщали вістку Євангелія переважно юдеям. Коли апостоли вийшли проповідувати Добру вістку про Царство, Спаситель дав їм доручення: “На дорогу до язичників не ходіть і не входьте в міста самарянські. А йдіть краще до загублених овечок дому Ізраїлевого” (Матвія 10:5—6).

“А в половині седмиці скасує жертву та жертву хлібну” (Даниїла 9:27). У 31 р. після Н.Хр., через три з половиною роки після Його хрещення, наш Господь був розп'ятий. З принесенням на Голгофі цієї великої Жертви закінчила своє існування й система жертвоприношень, котра протягом 4 000 років вказувала на Агнця Божого. Біля хреста зустрілися прообраз і дійсність, і тут втратили своє значення усі жертви церемоніальної системи.

Сімдесят седмиць, або 490 років, особливим чином призначені для юдеїв, закінчилися, як ми бачимо, в 34 р. після Н.Хр. У цей час рішенням юдейського синедріону народ остаточно відкинув Євангеліє, віддавши на мученицьку смерть Стефана та розпочавши переслідування послідовників Христа. Тоді вістку спасіння, яка не обмежувалася більше рамками проповідування вибраному народові, почали звіщати цілому світові. Учні, внаслідок переслідувань, залишили Єрусалим, “ходили і проповідували Слово Боже” (Дії 8:4). “Так Филип прийшов у місто Самарію і проповідував там Христа” (Дії 8:5). Проваджений Духом Петро відкрив Євангеліє кесарійському сотникові, побожному Корнилію, а полум'яний Павло, повіривши в Ісуса, отримав доручення нести цю Добру вістку “далеко до язичників” (Дії 8:4—5; 22:21).

Таким чином, кожна деталь пророцтва виконалась з надзвичайною точністю. Період 70 седмиць, безперечно, розпочався 457 р. до Н.Хр., а закінчився у 34 р. після Н.Хр. Маючи ці дані, неважко визначити і закінчення 2300 днів. 70 седмиць — 490 днів — були відрізані від 2300 днів; залишається 1810 днів. Після закінчення 490 днів повинні були ще минути 1810 днів. Додавши до 34 р. 1810 років, ми приходимо до 1844 р. Отже, 2300 днів з книги Даниїла (8:14) закінчилися в 1844 р. Після завершення цього великого пророчого періоду, за свідоцтвом ангела Божого, мало відбутися “очищення святині” (Даниїла 8:14). Таким чином, був точно визначений час очищення святині; як всі вірили, воно повинно відбутися під час Другого приходу.

Спочатку Міллер та його прихильники вірили, що 2300 днів закінчаться навесні 1844 p., однак пророцтво вказувало на осінь того ж року. Хибне розуміння цього місця призвело до розчарування і хвилювання тих, котрі вважали, що прихід Господа відбудеться навесні. Однак це зовсім не зменшувало вагомості твердження про те, що 2300 днів закінчилися в 1844 р. і що в цей рік повинна відбутися велика подія — очищення святині.

Приступивши до вивчення Святого Письма з метою переконання, що воно є відкриттям від Бога, Міллер навіть не мав гадки про те, що дійде таких висновків. Він сам ледь вірив результатам власних досліджень, але докази Святого Письма були надто ясними і сильними, щоб залишити їх поза увагою.

Два роки Міллер присвятив вивченню Біблії і 1818 р. дійшов серйозного висновку: приблизно через 25 років прийде Христос, щоб звільнити Свій народ. “Немає потреби, — писав Міллер, — говорити про ту радість, що наповнила моє серце, коли я думав про славне майбутнє, та палке бажання моєї душі розділити радість відкуплених. Тепер Біблія стала для мене новою книгою. Це справді було торжеством розуму; яскраве світло засяяло з її священних сторінок і розсіяло в моєму розумі все темне, таємниче, незрозуміле. О, якою світлою і прекрасною здавалася мені Правда! Всі суперечності, котрі я раніше знаходив у Слові, зникли; і хоч ще було багато таких місць, яких я до кінця не розумів, зі сторінок цієї священної Книги на мене вилився такий потік світла, котрий просвітив мій затьмарений розум; я знаходив справжню насолоду у вивченні Писання, про яку раніше не міг мріяти” (Bliss. P.76- 77).

“Тверда переконаність у тому, що в найближчому майбутньому повинні відбутися такі важливі події, про які йдеться в Писанні, змусила мене замислитися над своїм обов'язком щодо світу” (Ibid. P.81) Міллер не міг не усвідомлювати того, що його прямий обов'язок — передати іншим світло, отримане ним самим. Він чекав опору з боку невіруючих людей, але був переконаний, що всі християни будуть дуже щасливі зустріти свого улюбленого Спасителя. Єдине, чого він побоювався, це того, що багато людей, радіючи перспективі такого швидкого і славного визволення, приймуть це вчення без належного дослідження Біблії, не переконавшись у його правдивості. Тому Міллер не наважувався пропонувати його, щоб в разі, коли помиляється, не ввести в оману інших. Він вирішив ще раз перевірити правдивість своїх висновків, продумавши всі труднощі, з якими зустрічався. І він бачив, як перед світлом Слова Божого зникають всілякі заперечення, ніби розсіюється туман в сонячному промінні. П'ять років, проведених в таких роздумах, повністю переконали його в правильності зроблених висновків.

І тоді з новою силою Міллер відчув особисту відповідальність за те, щоб сказати іншим, про що з такою певністю свідчило Слово Боже. “Коли я займався своїми справами, — згадував він, — у моїх вухах постійно бриніли слова: ‘Піди і скажи світові про небезпеку, яка йому загрожує’. З моєї свідомості ніколи не виходили слова Святого Письма: ‘Коли я скажу безбожникові: Безбожнику, ти вмреш! — і ти не скажеш нічого, щоб відвернути безбожника від його поведінки, то він, безбожник, умре за свою провину, але кров його Я буду вимагати від тебе. Коли ж ти остеріг безбожника, щоб він відвернувся від своєї поведінки, і він від неї не відвернувся, то він умре за свою провину, а ти врятував свою душу’ (Єзекіїля 33:8—9). Я відчував, якщо нечестиві будуть належним чином попереджені, то багато з них розкається, а якщо вони не будуть попереджені, то відповіді за їхню кров вимагатимуть від мене” (Ibid. P.92).

Міллер почав говорити про свої погляди в приватних розмовах, коли тільки траплялася нагода, молячись про те, щоб хтось із духовних служителів зрозумів їхню важливість і присвятив себе поширенню цієї вістки. Але він не міг позбутися думки, що несе особисту відповідальність за те, щоб попередити людей. У його свідомості постійно звучали слова: “Піди і скажи світові про це; інакше я вимагатиму від тебе відповіді за їхню кров”. Дев'ять років він чекав, і на душі в нього залишався тягар. Нарешті, у 1831 р. Міллер вперше наважився публічно викласти основи своєї віри.

Подібно до того, як Єлисей був узятий просто з поля, де він орав волами, і на нього був покладений плащ Іллі як посвячення на пророче служіння (1 Царів 19:19), так і Уїльям Міллер був покликаний залишити свій плуг і відкрити світові таємниці Божого Царства. З трепетом він узявся за цю справу, поступово розгортаючи перед своїми слухачами картину пророчих періодів аж до Другого приходу Христа. З кожним новим зусиллям він отримував мужність і силу, коли бачив, яке зацікавлення викликають в людей його слова.

Тільки завдяки наполегливому проханню своїх братів, у словах котрих чув голос Божий, Міллер наважився публічно викласти свої погляди. На цей час йому виповнилося 50 років; він не звик виступати перед народом, і його пригнічувало усвідомлення своєї непридатності до праці, яка була перед ним. Але вже від самого початку його діяльність по спасінню душ отримала особливе благословення. Перша промова Міллера супроводжувалася таким релігійним пробудженням, що 13 сімей, за винятком двох осіб, навернулися до Бога. Його одразу ж запросили говорити в інших місцях, і майже всюди його праця призводила до відродження справи Божої. Грішники наверталися; християни усвідомлювали необхідність більш повного посвячення, а деїсти та безбожники змушені були визнати правдивість Біблії та християнської релігії. Ось свідоцтво людей, серед яких він працював: “Міллер навертав людей, на котрих ніхто інший не міг вплинути” (Ibid. P.138). Його проповідь була розрахована на те, щоб викликати зацікавлення суспільства, звернути увагу людей на великі релігійні істини та стримати хвилю суєтності, чуттєвих насолод, які заполонили тогочасний світ. Майже в кожному місті під впливом проповідей Міллера наверталися десятки, а то й сотні людей. У багатьох містах перед ним гостинно відчинялися двері протестантських церков майже всіх течій, і запрошення проповідувати надходили, як правило, одночасно від служителів декількох громад. Його незмінним правилом було не працювати там, куди його не запрошували, однак не минуло багато часу, і він вже був неспроможний задовольнити навіть половину прохань, з якими зверталися до нього. Багато слухачів, які не поділяли його поглядів щодо встановлення точного часу Другого приходу, все ж були переконані в тому, що цей прихід близький і до нього необхідно приготуватися. У деяких великих містах діяльність Міллера мала величезний вплив. Торговці вином закривали свої крамниці та перетворювали їх на молитовні зали; казино закривалися; в житті безбожників, деїстів, універсалістів і навіть найбільш закостенілих у гріху людей відбувалися зміни. Багато хто з них роками не відвідував богослужінь. Церкви різних віровизнань майже щогодини влаштовували молитовні зібрання в різних кварталах міста; ділові люди збиралися опівдні для молитов і подяки. Особливого збудження не помічалося, але майже всі люди розуміли серйозність та урочистість хвилини. Проповіді Міллера, як і проповіді перших реформаторів, не стільки викликали емоції, скільки переконували людей і пробуджували їхнє сумління.

У 1833 р. Міллер отримав дозвіл проповідувати від імені баптистської церкви, членом якої був. Переважна більшість служителів цього віровизнання схвалювала його роботу; з їхнього формального дозволу Міллер продовжував свою справу. Він подорожував і проповідував безперестанку, хоча сфера його діяльності обмежувалася здебільшого Новою Англією та центральними штатами. Протягом кількох років він подорожував на власні кошти, та й пізніше ніколи не одержував достатньо грошей, щоб оплатити всі свої поїздки. Таким чином, громадська робота обходилась йому в чималі кошти, що позначилося важким тягарем на його матеріальному становищі, котре поступово погіршувалось. Він був батьком великої родини, і тільки завдяки ощадливості та працьовитості членів його сім'ї ферма Міллера приносила прибутки, і він мав необхідну матеріальну підтримку.

У 1833 p., через два роки після того, як Міллер почав привселюдно проповідувати про близький прихід Христа, виконалася остання з ознак, обіцяних Спасителем, яка вказувала на Його Другий прихід. Ісус сказав: “Зорі спадуть з неба” (Матвія 24:29). І Йоан, споглядаючи у видінні події, які звіщали про наближення дня Господнього, записав: “І зірки небесні попадали на землю, як смоковниця обсипає недозрілі плоди свої” (Об'явлення 6:13). Це пророцтво з надзвичайною точністю і драматичністю здійснилося 13 листопада 1833 p., коли випав великий дощ метеоритів. Це було найвеличніше, найграндіозніше видовище — падіння зірок, яке будь-коли спостерігала людина. “На небі, над усією територією Сполучених Штатів, протягом декількох годин відбувався вогняний фейєрверк! З часів перших поселенців у цій країні не спостерігалося такого небесного явища, яке б в одних людей викликало таке глибоке захоплення, а в інших — такий жах і збентеження”. “Велич і надзвичайність цього видовища все ще свіжі в пам'яті багатьох... Жодний звичайний дощ не міг би зрівнятися своєю силою та інтенсивністю з цим метеоритним дощем: на сході, заході, півночі та півдні спостерігалась одна й та сама картина. Одним словом, все небо перебувало в русі... Як писав професор Сілліман у своєму ‘Журналі’, це видовище спостерігалося по цілій Північній Америці. Не зовсім ясному, прозорому небі від другої години ночі до настання повного ранку мала місце безперервна гра сліпучо сяючих небесних тіл” (R.M.Devens. American Progress, or The Great Events of the Greatest Century. V.28. Par. 1—5).

“Жодними словами неможливо змалювати велич цього грандіозного видовища... хто не був його очевидцем, той навіть не може уявити його славу. Складалося таке враження, ніби все зоряне небо сконцентрувалося в одній точці, біля самого зеніту, а потім раптово з блискавичною швидкістю в усі боки розійшлися світлові стріли, — але це ще не все. Тисячі їх приходили на зміну тисячам, ніби спеціально були приготовлені для цієї події” (F.Reed. Cristian Advocate and Journal. 1833.13 Dec.). “Навряд чи можна зробити більш вдале порівняння цього видовища, ніж зі смо-ковницею, з якої падають недозрілі смокви під час сильної бурі” (The Old Countryman. Portland Evening Advertiser. 1833.26 Nov.). У нью-йоркському “Комерційному журналі” від 14 листопада 1833 р. була надрукована велика стаття про це чудове явище. Зокрема, там писалося: “Жодний вчений або філософ не розповідав і не змальовував, на мою думку, подію, подібну до тієї, яка мала місце вчора вранці. 18 століть тому пророк передрік саме цю подію, якщо тільки буквально розуміти його слова про падаючі зірки”.

Таким чином виповнилася остання з ознак приходу Христа, про яку Ісус сказав Своїм учням: “Так і ви, коли побачите це все, знайте, що Мій прихід близько, при дверях” (Матвія 24:33). Після цих ознак Йоан бачив, що небо згорнулося, як сувій, земля коливалася, гори й острови зрушили з місця, а безбожники з жахом намагалися сховатися від лиця Сина Людського (Об'явлення 6:12—17).