Розділ 14. Розповсюдження вістки на британських островах

Як члени Англіканської церкви, вони пильно дотримувалися її форм поклоніння, але Бог у Своєму Слові показав їм вищий взірець. Святий Дух спонукав їх проповідувати Христа — Христа розп'ятого. Сила Всевишнього супроводжувала їхню працю. Вони переконували і навертали тисячі людей до істини. Необхідно було оберігати цих овець від хижих вовків. Уезлі і не думав про те, щоб створити нове віровизнання, однак об'єднав своїх прибічників у “Методистське Братство”.

Незрозумілим і тяжким був опір, який зустріли ці проповідники з боку державної церкви, але Бог у Своїй премудрості так керував подіями, що реформа почалась всередині самої Церкви. Якби реформа була нав'язана ззовні, вона не торкнулася б тих аспектів церковного життя, які особливо потребували змін. Оскільки проповідники відродження самі були служителями церкви і працювали в її лоні, то істина проникла навіть туди, де за інших обставин перед нею були б зачинені двері. Дехто з духовенства, пробудившись від своєї моральної сплячки, став ревним проповідником у своїй власній парафії. Церкви, які були закам'янілі у формалізмі, прокинулись до нового життя.

За часів Уезлі, як і в усі віки історії церкви, люди, обдаровані різними здібностями, виконували довірену їм працю, їхні погляди на деякі пункти віровчення не завжди були спільними, але всі вони були керовані Духом Божим, і їх об'єднувало одне бажання — здобувати душі для Христа. Протиріччя, яке виникло одного разу між Уайтфілдом і братами Уезлі, загрожувало призвести до розриву між ними. Але набуте в школі Христа смирення, взаємна поблажливість і любов допомогли їм примиритися. У них не було часу для суперечок, коли навколо панували обман і беззаконня, а грішники прямували до загибелі.

Слуги Божі йшли тернистим шляхом. Проти них виступали впливові та вчені люди. Через деякий час проти них виступило духовенство, і двері церков зачинились перед чистою вірою і перед тими, хто її проповідував. Політика духовенства, яке почало засуджувати їх з церковних кафедр, сприяло розквіту неуцтва і беззаконня. Не раз Джон Уезлі рятувався від смерті тільки чудом Божої милості. Одного разу, коли розгніваний натовп погрожував йому і, здавалося, вже не було порятунку, ангел Божий у вигляді людини став поруч з ним; натовп відступив, і слуга Ісуса Христа залишив небезпечне місце неушкодженим.

Згадуючи про один з таких випадків, Уезлі говорив: “Одного разу, коли ми сходили з великої гори до міста по ковзкій стежці, дехто намагався збити мене з ніг, думаючи, що коли я впаду, то більше не піднімуся. Але я ні разу не спіткнувся і не посковзнувся, аж поки не відійшов на безпечну відстань... Хоч багато з них намагалися схопити мене за комір чи за одяг, щоб звалити, їм це не вдавалося. Як тільки один вхопився за полу мого жилета, вона обірвалась, залишившись в його руках, друга пола, в кишені якої були гроші, була відірвана тільки наполовину... Один здоровань, котрий ішов слідом за мною, декілька разів зарахувався тяжкою ломакою, і якби він хоч раз вдарив мене по голові, йому більше не довелося б це повторювати. Не знаю, як це сталося, але кожного разу він промахувався, хоч я не міг ухилитися ні вправо, ні вліво... Інший, протиснувшись через натовп, накинувся на мене, щоб завдати удару, але його рука несподівано опустилася; він тільки злегка торкнувся моєї голови і сказав: ‘Яке в нього м'яке волосся!’... Першими людьми, серця яких були навернені, були міські розбишаки, ватажки вуличної юрби, з яких один раніше був борцем з ведмедями...

Як поступово і делікатно Бог готує нас до виконання Його волі! Два роки тому шматок цегли поранив моє плече. Через рік після того мене вдарили каменем поміж очима. Минулого місяця я отримав один удар, а сьогодні ввечері — два удари, перший — при вході в місто, а другий — при виході, але я не відчув болю, хоч один чоловік зі всієї сили вдарив мене в груди, а другий по губах з такою силою, що одразу полилася кров, але я зовсім не відчував болю, ніби до мене хтось доторкнувся соломиною” (John Wesley. Works. V.3. Р.297—298).

У ті давні часи методисти та їхні проповідники зазнавали глузувань і переслідувань з боку офіційної церкви, відвертих безбожників, підбурюваних пересудами та брехнею. Методистів тягали по судах, та це тільки називалось судом, бо в той час справедливість у суді була рідкісним явищем. Вони часто зазнавали насильства з боку своїх переслідувачів. Натовпи голоти ходили від дому до дому, грабуючи і знищуючи меблі, майно і все, що потрапляло під руки, грубо зневажаючи чоловіків, жінок і дітей. Нерідко з'являлися оголошення, в яких бажаючих взяти участь у погромах домів методистів, запрошували збиратись в певному місці в певний час. Таке грубе і явне порушення як людських, так і божественних законів дозволялося без усякого обмеження. Систематичне переслідування людей, єдиною виною яких було те, що вони намагалися навернути грішників зі шляху погибелі на шлях святості.

Посилаючись на висунуті проти нього і його товаришів звинувачення, Джон Уезлі говорив: “Дехто заявляє, що вчення цих людей фальшиві, неправдиві й фанатичні; що вони нові й досі нечувані, що вони квакери, фанатики, папісти. Ці звинувачення були безпідставними, бо переконливо доведено, що кожний елемент цього вчення відповідає істинному вченню Святого Письма, як це й тлумачить наша церква. Якщо Писання с правдивим, то і вчення не може бути хибним або фальшивим. Інші говорять: ‘їхнє вчення надто суворе, вони йдуть до неба надто вузьким шляхом’. Це, справді, було першим і свого часу єдиним звинуваченням, яке виставлялося їм. Воно лежить в основі тисячі інших докорів, які виявляються в різних формах. Та хіба вони роблять шлях до неба вужчим, ніж його проклав Христос і апостоли? Хіба їхнє вчення суворіше від того, яке викладене в Біблії? Зверніть увагу хоча б на декілька текстів: ‘...Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом’. ‘... За кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня!’ ‘Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте, або коли інше що робите, — усе на Божу славу робіть!’ (Луки 10:27; Матвія 12:36; 1 Коринтянам 10:31).

Якщо їх вчення суворіші, ніж викладені вище, тоді справді вони варті осуду, але ваше сумління переконує вас, що це не так. І хто може хоч на йоту допустити неточність щодо Слова Божого, щоб не перекрутити його? Чи може управитель Божих таємниць вважатися вірним, якщо він що-небудь змінить у цій святій скарбниці? Звичайно, ні! Він не може нічого применшити, він не може нічого пом'якшити; він зобов'язаний оголосити всім людям: ‘Я не можу пристосовувати Святе Письмо до ваших смаків. Ви повинні або прийняти його, або загинути назавжди’. Це є правдива причина такого популярного сьогодні нарікання на ‘немилосердність цих людей’. Хіба вони немилосердні? В якому значенні? Хіба вони не годують голодних і не одягають нагих? Ні, справа не в цьому; в цьому їх не можна звинуватити. Але вони такі немилосердні в своїх судженнях! Вони думають, що ніхто не може спастися, якщо не піде вказаним ними шляхом” (Ibid. V.3. Р.152—153).

Духовний занепад в Англії напередодні появи Уезлі був в основному наслідком вченням, яке відкидало Закон. Одні твердили, що Христос скасував моральний Закон, тому християни не зобов'язані дотримуватися його, що віруючі звільняються від рабства “добрих учинків”. Інші, хоч і визнавали незмінність Закону, заявляли, що нема ніякої потреби в тому, аби проповідники навчали народ дотримуватися його заповідей, оскільки вибрані Богом до спасіння “через непереборне спонукання божественної благодаті самі прийдуть до благочестя і доброчесності”, а кому Бог призначив вічну погибель, “не мають сили дотримувати божественного Закону”.

Ті, хто дотримувався думки, що “вибрані не можуть відпасти від благодаті та втратити ласку Божу”, дійшли ще жахливішого висновку, а саме: “беззаконня, які вони чинять, насправді не є гріхом і не повинні вважатися порушенням божественного Закону. Отже, у них нема ніякої потреби каятись у власних гріхах, або просити прощення” (McClintock and Strong. Cyclopedia, art. “Antinominas”). “Тому, — стверджували вони, — навіть найогидніший гріх, який вважається кричущим порушенням Закону Божого, не є гріхом в очах Божих, якщо він скоєний одним з вибраних, оскільки однією з суттєвих і відмінних рис вибраних є те, що вони не можуть зробити нічого такого, що було б не до вподоби Богові або заборонене Законом”.

За своїм змістом це страхітливе вчення є таким самим, як і вчення популярних вчителів і богословів пізнішого часу, згідно з яким не існує незмінного божественного Закону як мірила правди, оскільки саме суспільство виробляє для себе норми моралі, які постійно змінюються. Усі ці ідеї натхнені одним і тим самим духом, котрий розпочав свою роботу серед безгрішних мешканців небес, намагаючись зруйнувати справедливі обмеження Божого Закону.

Учення про божественні рішення, що є незмінними у визначенні долі людей, призвело до того, що багато віруючих відкинуло Божий Закон. Брати Уезлі мужньо боролися з оманою антиномістичного вчення і доводили, що воно суперечить Писанню. “‘Бо з'явилася благодать Божа, що спасає всіх людей’ (Титові 2:11), ‘Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, Який хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини. Бо один є Бог, і один Посередник між Богом та людьми, — Чоловік Христос Ісус, Який віддав Самого Себе на викуп за всіх,..’ (1 Тимофію 2:3—6). Дух Божий дається кожній людині безкоштовно, щоб вона могла скористатися дарами спасіння. Отже, Христос є Світлом, Яке просвічує кожну людину, що приходить на світ” (Івана 1:9). Люди втрачають спасіння, тому що добровільно відмовляються від дару життя.

У відповідь на твердження, що зі смертю Христа десятислівний Закон був скасований разом з церемоніальним законом, Уезлі говорив: “Він не скасував моральний Закон, викладений у десяти заповідях і підтверджений пророками. Мета Його приходу полягала не в тому, щоб скасувати якусь частину цього Закону. Цей Закон не підлягає жодній зміні, ‘міцно стоїть, як вірний Свідок на небі...’ Він існує від початку світу і ‘написаний... не на таблицях камінних’, а в серцях усіх синів людських, створених рукою Творця. І хоч його письмена написані колись Божим перстом, тепер великою мірою стерті гріхом, та все ж вони не можуть бути остаточно усунуті, доки в нас є усвідомлення добра і зла. Кожна заповідь цього Закону повинна залишатися в силі для всього людства і на всі віки, тому що цей Закон не залежить ні від часу, ні від місця, ні від інших обставин, підвладних змінам. Він залежить від природи Бога і природи людини та їх незмінних відносин”.

“Я не руйнувати прийшов, але виконати...” Без сумніву, Христос, згідно з тим, що було сказане до і після цього, має на увазі наступне: “Я прийшов, щоб утвердити його в усій повноті, всупереч усім людським тлумаченням. Я прийшов, щоб з усією ясністю і повнотою висвітлити те, що було в ньому неясне і незрозуміле. Я прийшов пояснити правдиве і повне значення кожної його заповіді, показати її ширину, довжину і сферу дії, притаманну їй, висоту і глибину, неосяжну чистоту і духовність Закону в усіх його принципах” (Wesley. Sermon 25).

Уезлі проповідував досконалу гармонію Закону і Євангелія. “Між Законом і Євангелієм існує найтісніший зв'язок, який лише можна собі уявити. З одного боку, Закон постійно прокладає дорогу Євангелію і вказує нам на нього; з другого боку, Євангеліє веде нас до точнішого дотримання Закону. Наприклад, Закон вимагає, щоб ми любили Бога і ближнього нашого, щоб були тихі, смиренні і святі. Але ми усвідомлюємо, що не здатні робити це, більше того, для людини це неможливе. Але ми бачимо Божі обітниці, в яких Він хоче дати нам таку любов, зробити нас смиренними, тихими і святими, і ми приймаємо це Євангеліє як радісну вістку і отримуємо обіцяне по нашій вірі. Отже, праведність Закону сповняється в нас через віру в Ісуса Христа.

Найбільші вороги Євангелія Христа, — говорить Уезлі, — це ті, хто явно і відкрито осуджує Закон і лихословить його, хто навчає порушувати (скасовувати, змінювати) не тільки одну якусь заповідь, меншу чи більшу, але й усі заповіді одразу... Найбільше у всьому цьому обмані вражає переконаність цих людей в тому, що відкидаючи Його Закон і руйнуючи Його вчення, вони насправді звеличують Христа і Його служіння. Вони так само шанують Ісуса, як і Юда, коли говорив: ‘Радій, Учителю!’ і поцілував Його. Подібним чином Ісус у праві запитати кожного з них: ‘Чи оце поцілунком ти... видаєш Сина Людського?’ Усувати якусь частину з Його закону під приводом сприяння успіху Євангелія, говорити про Його кров і позбавляти Його вінця є ніщо інше, як видавати Його поцілунком. Це звинувачення не знімається і з тих, хто проповідує таким чином, що прямо чи посередньо усуває необхідність послуху і цим применшує Христа таким способом, що скасовує або применшує хоча б найменшу із заповідей Божих” (Ibid).

Тим, хто твердив, що “проповідь Євангелія відповідає всім цілям Закону”, Уезлі відповідав: “Ми цілком заперечуємо це твердження. Бо воно не відповідає навіть першій цілі Закону — цебто переконати людей у гріху і пробудити тих, хто ще спить на краю прірви. Апостол Павло говорить: ‘Законом бо гріх пізнається’, і поки людина не усвідомить свого гріха, вона не може відчути справжньої потреби у спокутній крові Христа... Як сказав наш Спаситель: ‘Лікаря не потребують здорові, а слабі’. Звичайно, нерозумно було б пропонувати лікаря здоровим людям або таким, що уявляють себе здоровими. Спочатку ви повинні переконати їх у тому, що вони хворі, бо в іншому випадку вони не оцінять ваших зусиль. Так само нерозумно пропонувати Христа тим, чиє серце не зазнало скрушення” (Ibid. Sermon 35).

Отак, проповідуючи Євангеліє благодаті Божої, Уезлі, як і його Вчитель, намагався “звеличити та прославити Закон”. Він вірно виконував доручену йому Богом роботу, і йому було дозволено бачити славні плоди своєї праці. Наприкінці його довгого життя (він помер у віці за 80 років, з яких понад 50 він провів у місійних подорожах) налічувалося більше як 500 тисяч його прихильників. Але тільки тоді, коли вся сім'я відкуплених кров'ю Христа збереться у Царстві Божому, ми дізнаємося про справжню кількість тих, хто завдяки його праці піднявся з руш гріха й пороку до величного і святого життя, хто завдяки його вченню пережив глибокий досвід. Життя Уезлі — дорогоцінний приклад для кожного християнина. О, якби віра і покора, невгасима ревність, самозречення і відданість цього служителя Христа знайшли своє відображення в сучасних церквах!