Розділ 9. Світло істини засяяло в Швейцарії

У Німеччині продаж індульгенцій був доручений домініканському чернечому ордену і здійснювався під керівництвом безсоромного Тецеля. У Швейцарії цю брудну торгівлю зосередив в своїх руках францісканський орден під керівництвом італійського ченця Самсона. Одного разу він уже прислужився церкві, зібравши великі суми грошей з Німеччини і Швейцарії для поповнення папської скарбниці. Тепер Самсон подорожував по Швейцарії, привертаючи до себе великі натовпи людей, грабуючи бідних селян, витрушуючи з них останні гроші та вимагаючи великих подарунків від багатих. Але вплив Реформації призвів до різкого скорочення продажу індульгенцій, хоч торгівля тривала й далі. Цвінглі ще служив в Ейнзідельні, коли Самсон прибув до сусіднього міста зі своїм “товаром”. Дізнавшись про це, реформатор негайно вирушив у дорогу, щоб перешкодити йому. Вони не зустрілися особисто, але Цвінглі з таким успіхом викрив Самсона, що той змушений був піти в інші місця.

У Цюріху Цвінглі продовжував рішуче осуджувати торгівлю індульгенціями. І коли Самсон наблизився до міста, йому назустріч вийшов посланець із застереженням не входити туди. Однак, вдаючись до хитрощів, Самсон все-таки ввійшов у місто, але змушений був залишити його, так і не продавши жодної індульгенції. Невдовзі він покинув Швейцарію.

Сильний поштовх до розвитку Реформації дала епідемія чуми — “чорної смерті”, яка в 1519 р. охопила Швейцарію. Коли люди віч-на-віч зустрілися зі смертю, багато з них зрозуміли, якими марними та нічого не вартими Виявились нещодавно куплені ними індульгенції. Вони прагнули знайти надійнішу основу для своєї віри. У Цюріху Цвінглі захворів. Його стан був настільки тяжким, що повсюди поширилися чутки, нібито він помер. Але і в цей критичний час його відвага і надія залишилися непохитними. Цвінглі з вірою дивився на Голгофський хрест, в усьому покладаючись на спокутну жертву Христа. Урятувавшись з обіймів смерті, реформатор ще з більшою ревністю і силою проповідував Євангеліє. Народ з радістю вітав свого улюбленого пастора, який повернувся з краю могили. Люди самі піклувалися про хворих і помираючих і, як ніколи раніше, усвідомлювали цінність Євангелія.

Цвінглі теж почав ясніше розуміти біблійні істини, повніше відчув на собі їх відроджуючу силу. Гріхопадіння людини і План спасіння стали темами його роздумів. “В Адамі, — говорив він, — ми всі помираємо, приречені на осуд і виродження” (Wylie. V.8. Ch.9). “Христос... придбав для нас вічне спасіння... Його хресні страждання — це вічна жертва, яка здатна у всі часи зціляти та відновлювати душі; вона задовольняє божественну справедливість для всіх тих, хто твердою і непохитною вірою покладається на неї”. Водночас він навчав, що благодать Христова не дозволяє людині жити в гріхах. “Де є віра в Бога, там є і Бог, а де є Бог, — там і гаряче бажання чинити добрі діла” (D'Aubigne. V.8. Ch.9).

Зацікавлення проповідями Цвінглі було настільки великим, що кафедральний собор не міг вмістити всіх бажаючих послухати його. Цвінглі відкривав своїм слухачам істину поступово, наскільки вони могли сприймати її. При цьому він залишався обережним, не торкався із самого початку питань, які могли налякати людей чи викликати в них упередження. Він прагнув здобути серця для Христа і Його правди, потішити Божою любов'ю і вказати на Його приклад; як тільки люди приймали принципи Євангелія, усі їхні забобони і давні звичаї відходили самі собою.

Справа Реформації в Цюріху поступово просувалася вперед. Перелякані вороги піднялися, щоб дати їй рішучу відсіч. Рік тому віттенберзький чернець сказав “ні” папі та імператору у Вормсі, а тепер все свідчило про аналогічну протидію папським домаганням в Цюріху. Напади ворогів на Цвінглі посилилися. У папських областях учні Євангелія час від часу потрапляли на вогнища, але цього було замало папським ієрархам; вони конче хотіли змусити замовкнути вчителя єресі. Згідно з таким одностайним рішенням єпископ Констанци відрядив трьох послів до церковної ради Цюріха, звинувачуючи Цвінглі в тому, що він навчає людей порушувати закони церкви, створюючи цим загрозу для спокою і добробуту суспільства. “Якщо церква втратить свій авторитет серед народу, — говорили вони, — то це призведе до загальної анархії”. Цвінглі відповів, що він протягом чотирьох років проповідував Євангеліє в Цюріху — “в одному з найспокійніших міст Конфедерації”. “Отож, чи християнство не є найкращою запорукою загального спокою?” (Wylie. V.8. Ch.ll).

Посланці єпископа переконували членів ради, що поза римською церквою нема спасіння. Цвінглі відповів: “Хай це звинувачення не лякає вас. Основою Церкви є та сама Скеля, Той Самий Христос, Який назвав Симона Петром, тому що той відверто визнавав Його. Бог з усякого народу приймає людину, яка щирим серцем вірує в Господа Ісуса. І це є та Церква, без котрої нема спасіння” (D'Aubigne. V.8. Ch.11). Внаслідок цієї зустрічі один з цих послів єпископа приєднався до руху Реформації.

Церковна рада Цюріха відмовилась вжити будь-яких заходів проти Цвінглі, і Рим приготувався до наступного нападу. Коли реформатора повідомили про задум ворогів, він сказав: “Нехай вони роблять свою справу, — я боюся їх не більше, ніж скеля боїться хвиль, що розбиваються біля її підніжжя” (Wylie. V.8. Ch.11). Наміри духовенства лише сприяли більшому поширенню ідей Реформації. Істина продовжувала поширюватись. Прихильники Реформації в Німеччині, які занепали духом після зникнення Лютера, були підбадьорені, дізнавшись про успіх євангельської вістки в Швейцарії.

Коли у Цюріху почали утверджуватися ідеї Реформації, стали помітними і її плоди: зменшилось число злочинів, утвердився порядок і спокій у суспільстві. “Мир оселився в нашому місті, — писав Цвінглі, — тут нема суперечок, лицемірства, заздрощів, розбрату. Звідки може взятися така злагода, як не від Бога і нашого вчення, котре сповнює нас плодами миру і благочестя?” (Ibid. V.8. Ch.15).

Перемоги, здобуті Реформацією, змусили прихильників Рима вдатися до рішучіших заходів для її знищення. Розуміючи, як мало вдалося досягти шляхом переслідувань Лютера в Німеччині, вони вирішили перемогти реформаторів, вдавшись до їхньої власної зброї. Вони домовилися влаштувати диспут, запросивши на нього Цвінглі, і забезпечити собі перемогу не тільки внаслідок вибору місця проведення диспуту, а й підібравши суддів таким чином, щоб вони присудили перемогу одній із сторін. А якщо Цвінглі опиниться в їхніх руках, то вони подбають про те, щоб не випустити його. Вони міркували так: якщо вдасться змусити вождя замовкнути, тоді рух сам собою розпадеться. Однак цей задум старанно приховувався.

Місцем диспуту був призначений Баден, але Цвінглі не був присутній там. Церковна рада Цюріха, здогадуючись про лукаві наміри папістів і знаючи про те, як вісників Євангелія спалювали на вогнищах в папських областях, не дозволила своєму проповідникові наражатися на небезпеку. У Цюріху він був готовий зустрітися з будь-яким представником Рима, але їхати в Баден, де лише нещодавно була пролита кров мучеників за правду, — означало йти на вірну смерть. Тому в Баден прибули Еколампадіус і Халлер як представники реформатора, а папську свиту вчених і прелатів очолював відомий доктор Екк, котрий повинен був захищати інтереси Рима.

Хоч Цвінглі не був присутній на диспуті, його вплив був там відчутний. Папісти самі призначили секретарів, а всім іншим під страхом смерті було заборонено робити будь-які записи. Але незважаючи на це, Цвінглі щоденно отримував точний звіт того всього, що відбувалося в Бадені. Один із студентів, присутній на диспуті, кожного вечора записував усе, що там відбувалося протягом дня. Два інших студенти погодились передавати ці записи разом з листами Еколампадіуса до Цвінглі в Цюріх. Реформатор відповідав на них, висловлюючи свої зауваження і поради. Вночі він писав відповіді, а вранці студенти вже поверталися в Баден. Щоб не викликати підозри у сторожі біля міських воріт, вони несли на голові кошики з домашньою птицею і в такий спосіб безперешкодно проходили в місто.

Так Цвінглі боровся з лукавими ворогами. “Своїми роздумами в безсонні ночі і порадами, які посилав у Баден, він зробив більше, — писав Міконіус, — ніж. коли особисто був би присутній серед ворогів” (D'Aubigne. V.11. Ch.13),

Прихильники Рима, вже наперед святкуючи перемогу, прибули в Баден у своїх прикрашених дорогоцінним камінням шатах. Вони розкішно харчувалися, на їхніх столах були вишукані страви і найдорожчі вина. Тягар своїх церковних обов'язків вони полегшували розвагами і бенкетуваннями. Разючий контраст становили реформатори, котрих народ вважав мало чим кращими за старців і котрі мало уваги приділяли їжі. Господар дому, в якому зупинився Еколампадіус, заглядаючи в його кімнату, завжди бачив свого постояльця за читанням або за молитвою. З великим подивом він був змушений визнати, що цей єретик — “дуже побожна людина”.

На диспуті Екк гордо зійшов на пишно оздоблену кафедру, тим часом як скромний Еколампадіус, у простому одязі, сидів навпроти нього на грубо обтесаному стільці (Ibid. V.11. Ch.13). Екк говорив гучним голосом з притаманною йому самовпевненістю. А надія на нові багатства і славу ще більше надихала його, бо “захисникові віри” пообіцяли щедру нагороду. Коли всі аргументи були вичерпані, він удавався до образ і навіть прокльонів.

Скромний і невпевнений у собі Еколампадіус уникав суперечок і почав захист з урочистого заклику: “Я не визнаю ніякого іншого мірила суду, крім Слова Божого” (Ibid. V.11. Ch.13). Хоч він поводився смиренно і люб'язно, але виявив себе здібним і непохитним. Якщо римські богослови, як правило, посилалися на церковні звичаї як на вищий авторитет, то реформатор твердо тримався Святого Письма. “Звичаї, — підкреслив він, — не мають сили в Швейцарії, якщо вони не затверджені конституцією, а в питаннях віри нашою конституцією є Біблія” (Ibid. V.1L СИ.13).

Контраст між суперниками не залишився непомітним. Спокійні та ясні докази реформатора, а також його скромність і лагідність вплинули на уми людей, котрі з огидою відвернулися від хвалькуватих і галасливих претензій Екка.

Диспут тривав 18 днів. Після його закінчення папісти приписали перемогу собі. Оскільки більшість слухачів була на боці Рима, сейм оголосив, що реформатори зазнали поразки і разом зі своїм кервником Цвінглі відлучені від церкви. Але наслідки диспуту показали, на чиєму боці перемога. Диспут послужив сильним поштовхом для розвитку протестантизму, і незабаром після цього такі важливі міста, як Базель і Берн, прийняли Реформацію.