Розділ 57. Реформи

Ездра та Неємія ходили в покорі перед Богом, визнаючи гріхи свої й народу та благаючи про прощення так, ніби вони самі були порушниками. Вони з усією терпеливістю працювали, молилися і страждали. Причиною надзвичайних труднощів у їхній роботі була не відверта ненависть язичників, а таємна ворожнеча лжедрузів, котрі, віддавшись на служіння злу, робили тягар Божих слуг удесятеро більшим. Від цих зрадників вороги Господа дізнавалися про те, що могли пізніше використати проти Його народу. Їхні лихі бажання та бунтівливий дух завжди суперечили ясним Божим вимогам.

Успіх, що супроводжував зусилля Неємії, показує, чого можуть досягти молитва, віра і мудрі рішучі дії. Неємія не був ані священиком, ані пророком, не претендував на якесь високе звання. Він був лише реформатором, покликаним на певний час. Він поставив собі за мету примирити свій народ з Богом. Натхненний таким великим завданням, Неємія віддавав усі свої сили для його вирішення. Його дії відзначалися чистотою і незмінною чесністю. Стикаючись зі злом і противниками істини, цей вірний Божий слуга займав настільки рішучу позицію, що, дивлячись на нього, народ знаходив мужність і нові сили для праці. Вони не могли не зауважити його вірності, патріотизму, глибокої любові до Бога, тому були готові йти за ним, куди б він не попровадив їх.

Старанне виконання доручених Богом обов'язків — важливий аспект справжньої релігії. Люди повинні використовувати обставини як дані Богом знаряддя для виконання Його волі. Негайні і рішучі дії в потрібний момент увінчаються славною перемогою, натомість недбалість і зволікання принесуть невдачу справі та ганьбу Богові. Якщо керівники Божої справи не виявляють потрібного запалу, якщо вони байдужі та нецілеспрямовані, тоді і Церква буде недбалою, лінивою, схильною до розваг. Але якщо вони палають святим бажанням служити лише Богові, то і Церква буде згуртованою, сповненою надії й запалу.

Слово Боже рясніє яскравими разючими контрастами. Гріх і святість стоять поряд, аби, одночасно споглядаючи їх, ми могли відмовитися від першого і прийняти друге. Сторінки, що описують ненависть, оманливість і віроломство Санваллата й Товії, розповідають також про благородство, посвяченість і самопожертву Ездри та Неємії. Ми, звичайно, вільні обрати одне чи інше. Жахливі наслідки порушення Божих Заповідей протиставляються благословенням, які є результатом послуху. Ми самі маємо вирішити: страждати від першого чи тішитися другим.

Відбудова Єрусалима та реформи, здійснені переселенцями під керівництвом Зоровавеля, Ездри й Неємії, уособлюють духовне відродження в останні дні історії Землі. Останок Ізраїлю був слабким і незахищеним від спустошливих нападів ворогів, але саме через нього Бог бажав зберегти на землі пізнання про Себе та Свій Закон. Вони були хоронителями істинної релігії, вартовими священної Істини. Вони багато пережили під час відбудови храму та стін Єрусалима; їм довелося зустрітися із сильною опозицією. Мужі, котрі керували цією великою роботою, несли на собі великий тягар, але з непохитною вірою, покірливим духом і твердою надією на Бога вони йшли вперед, тому що вірили в перемогу Божої Істини. Подібно до царя Езекії, Неємія “міцно тримався Господа, не відступався від Нього, додержував Заповідей Його... а тому був Господь із ним”.(2Цар.18:6-7)

Духовне відродження, символом якого була здійснювана робота за днів Неємії, Ісая змальовує такими словами: “І вони відбудують старі руїни, підіймуть спустошення давніх часів і відновлять міста зруйновані”. “Тобою будуть відбудовані руїни віковічні, ти знову поставиш підвалини минулих поколінь, і будуть тебе називати замуровником проломів, направником шляхів для поселення”.(Ісаї 61:4; 58:12-14)

У цих віршах пророк описує народ, який під час загального відступництва від істини і праведності прагнутиме відродити принципи, котрі є підвалинами Божого Царства. Ці люди — замуровники пролому, зробленого в Божому Законі, — захисній стіні, спорудженій Ним навколо Своїх вибраних дітей. Послух цим Заповідям справедливості, істини і чистоти буде їхнім вічним захистом.

У словах, значення яких заперечити неможливо, пророк описує особливу роботу відбудовника муру — народу останку. “Якщо ти в суботу стримаєш ногу свою, щоб у Мій день святий не чинити своїх справ; коли називатимеш суботу приємністю, днем Господнім святим та шанованим; шануватимеш її не йдучи в дорогу, залишиш свої справи та переговори, тоді в Господі знайдеш свою розкіш. Я посаджу тебе на висотах землі та зроблю, що ти споживатимеш спадщину Якова, предка твого, бо уста Господні так сказали”.(Ісаї 61:4; 58:12-14)

Наприкінці часу має бути відроджена кожна Божественна постанова. Пролом, зроблений у Законі внаслідок зміни людиною суботи, має бути замурований. Божий народ останку постане перед світом як реформатор, вказуючи усім, що Закон Божий — це основа кожної справжньої реформи, а субота четвертої Заповіді повинна залишатися пам'ятником творіння, постійним нагадуванням про Божу силу.

Ясними, зрозумілими словами вони говоритимуть про необхідність послуху всім Заповідям Десятислів'я. Спонукувані любов'ю Христа, Божі діти співпрацюватимуть з Ним у відбудові руїн. Вони повинні стати “замуровниками пролому, направниками шляхів для поселення”.(Ісаї 61:4; 58:12-14)