Розділ 50. Ездра — священик і книжник

Оглядаючи гурт зібраного люду, Ездра був особливо здивований тим, що серед них не було жодного із синів Левія. Куди поділися члени племені, покликаного до священного служіння у храмі? їм першим належало б відгукнутися на поклик: “Хто на боці Господа?” Під час полону і в подальші роки вони користувалися великими перевагами. Левити володіли повною свободою служіння для задоволення духовних потреб своїх братів-вигнанців. Були збудовані синагоги, де священики проводили богослужіння та навчали народ. їм було дозволено вільно дотримуватися суботи і виконувати всі священні обряди юдейської релігії.

Але з бігом часу після полону обставини змінилися і на вождів Ізраїлю лягло чимало нових обов'язків. Храм у Єрусалимі був відбудований та освячений, і для служіння в ньому була потреба в більшій кількості священиків. Відчувалася гостра потреба в Божих мужах, котрі стали б учителями народу. Крім того, для євреїв, які залишалися у Вавилоні, існувала небезпека обмеження їхньої релігійної свободи. Через пророка Захарію, а також на підставі нещодавніх випробувань у тривожні часи Естер та Мардохея, євреї, мешканці Мідо-Персії, отримали ясне попередження про необхідність повернутися на батьківщину. Настав час, коли подальше перебування серед язичників ставало небезпечним. З огляду на такі зміни священики у Вавилоні мали б негайно сприйняти цей указ як особливий заклик повернутися до Єрусалима.

Цар і князі зробили значно більше, ніж від них вимагалося, аби приготувати юдеям шлях до повернення. Вони надали достатньо можливостей, але де ж були люди? Сини Левія не відгукнулися, хоча їхнє рішення приєднатися до своїх братів спонукало б інших наслідувати їхній приклад. Їхня дивна байдужість — сумне свідчення ставлення євреїв, мешканців Вавилону, до наміру Божого щодо Його народу.

Ездра ще раз звернувся до левитів, настійно закликаючи їх приєднатися до гурту. Щоб наголосити на важливості негайних дій з їхнього боку, він разом зі своєю письмовою відозвою послав до них кількох “провідних людей” та “учителів”(Ездр.7:28; 8:16-17)

У той час як люди, котрі зібралися в дорогу, залишалися з Ездрою, ці довірені посланці поспішили виконати дане їм доручення: “Приведіть нам служителів для дому нашого Бога”.(Ездр.7:28; 8:16-17) Заклик був почутий: декотрі з тих, що вагалися, прийняли, нарешті, рішення повернутися. Загалом до їхнього табору приєдналося сорок священиків та двісті двадцять нефінеїв — мужів, на яких Ездра міг покластися як на мудрих служителів, добрих учителів і помічників.

Тепер усі були готові рушати в дорогу. їх очікувала мандрівка протягом кількох місяців. Вони взяли із собою своїх дружин, дітей, майно, а також щедрі дари для храму та служіння в ньому. Ездра знав, що вороги можуть влаштувати засідку на дорозі, аби пограбувати і навіть повбивати його та людей, котрі з ним, однак не став просити в царя озброєних охоронців. “Я соромився, — пояснив він, — просити в царя військо та кіннотників, щоб захистити нас від ворога в дорозі, оскільки ми сказали цареві: ‘Рука нашого Бога над усіма тими, хто шукає Його собі на добро, а сила Його та гнів на всіх, хто залишає Його!’”.(Ездр.8:21-31)

Ездра та його супутники вбачали в цьому можливість звеличити ім'я Бога перед різними народами. Віра язичників у силу Живого Бога зросте, якщо ізраїльтяни виявлять повну довіру до свого божественного Вождя. Тому вони вирішили цілковито покластися на Бога. Вони не проситимуть охорони воїнів, щоб не дати язичникам будь-якого приводу приписати людині славу, яка належить Єдиному Богові. Вони не могли допустити, щоб у свідомості їхніх друзів-язичників виник хоча б найменший сумнів щодо щирості прагнення Його народу покладатися на Бога. Вони отримають силу не завдяки багатству, не за допомогою сили і впливу язичників, але через Божу милість. Лише дотримуючись Закону Господнього та намагаючись підкоритися йому, вони могли отримати захист.

Таке розуміння умов, виконання яких забезпечувало постійне отримання благословень зі щедрої Божої руки, надавало надзвичайної урочистості служінню посвячення, яке здійснив Ездра та його вірні супутники перед початком подорожі.

“І оповістив я коло річки Агави піст, — згадуючи пережите, писав Ездра, — щоб упокоритися нам перед нашим Богом та просити в Нього щасливої дороги для нас, для дітей наших та для всього нашого майна... постили ми і просили нашого Бога про те, і Він вислухав нас”.(Ездр.8:21-31)

Однак Боже благословення не виключало необхідності виявляти розсудливість і передбачливість. Приймаючи особливі застережні заходи для захисту скарбу, Ездра “вибрав із головних священиків” дванадцять мужів, чесність і вірність яких не підлягали сумніву. Він “відважив їм срібло, золото й посуд — дари для дому нашого Бога, що принесли цар і його дорадники, князі його та увесь Ізраїль, який знаходився там”. На цих мужів була покладена урочиста відповідальність пильно охороняти скарб, доручений їхній опіці. “Ви посвячені Господеві, — оголосив Ездра, — і цей посуд — святий, а срібло та золото — добровільна жертва для Господа, Бога наших батьків. Пильнуйте ж і бережіть його невсипуще, аж поки не здасте на вагу перед головними священиками, левитами й головами родин Ізраїля в Єрусалимі в кімнати Господнього дому”.(Ездр.8:21-31)

Обережність, виявлена Ездрою у плануванні транспортування й охорони Господнього скарбу, містить у собі урок, вартий ретельного вивчення. Були вибрані люди, чесність яких уже була випробувана; вони отримали точні вказівки щодо покладеної на них відповідальності. Призначаючи вірних служителів хоронителями Господніх скарбів, Ездра показав, що визнає необхідність і важливість порядку й організації в Божій роботі.

Протягом тих кількох днів, поки ізраїльтяни таборували біля річки, були здійснені всі приготування до тривалої подорожі. “І рушили ми, — пише Ездра, — дванадцятого дня першого місяця, щоб іти в Єрусалим. А рука нашого Бога була над нами, і Він урятував нас з руки ворога та тих, котрі чатували на нас по дорозі”(Ездр.8:21-31) (в.31).

Подорож тривала майже чотири місяці. Люди, які вийшли з Ездрою (а їх було кілька тисяч, разом із жінками та дітьми), просувалися повільно, проте у повній безпеці. Вороги не могли завдати їм жодного зла. Їхня подорож була щасливою, і першого дня п'ятого місяця сьомого року царювання Артаксеркса вони прибули до Єрусалима.