Розділ 40. Сон Навуходоносора

Після тебе настане інше царство, менше від твого, а за ним ще третє царство, мідне, яке також буде панувати над усією землею.

А царство четверте буде міцне, як залізо. Бо як залізо розбиває й торощить усе, так і воно розіб'є й розтрощить усе інше.

А що ти бачив ноги та пальці частково з гончарської глини, а частково з заліза, то це буде поділене царство, але в ньому все ж таки буде щось із міцності заліза, відповідно до того, що ти бачив на залізі, змішанім з глейкою глиною. А що пальці ніг були частково із заліза, а частково із глини, так і те царство буде частково міцне, а частково крихке. А що ти бачив залізо, змішане з глейкою глиною, то вони змішаються через людське насіння, але не зіллються одне з одним, так, як залізо не змішується з глиною.

За часів тих царів Небесний Бог збудує царство, яке повіки не зруйнується, і його влада не перейде до іншого народу. Воно повалить і потрощить усі ті царства, а само стоятиме повіки. Так, як ти бачив, що з гори відірвався камінь без допомоги руки і потовк залізо, мідь, глину, срібло та золото, Великий Бог показав цареві те, що станеться після того. Сон цей правдивий, і правдивий його виклад!”

Цар був переконаний у правдивості тлумачення, тому з благоговінням, у покорі “упав лицем до землі й поклонився... говорячи: ‘Справді, Бог ваш — це Бог над богами та Володар над володарями; Він відкриває таємниці, якщо ти спромігся відкрити таку таємницю!’”

Навуходоносор негайно скасував указ про знищення мудреців. їхнє життя було врятоване завдяки зв'язку Даниїла з Тим, Хто відкриває таємниці. “Тоді цар звеличив Даниїла, вручив йому численні подарунки, дав владу над усім вавилонським краєм, і поставив його верховним начальником над усіма вавилонськими мудрецями. На прохання Даниїла цар настановив над справами вавилонського краю Седраха, Мисаха та Авденаго, а Даниїл залишився при царському дворі”.

Коли читаємо літописи людської історії, може видатися, що розквіт народів, піднесення та падіння імперій залежать від волі й завзяття людини, і що на хід подій значною мірою впливають її сила, честолюбство або примхи. Але Боже Слово відхиляє завісу, і ми спостерігаємо, як у всіх діяннях людей, у всіляких зіткненнях людських інтересів, сил та пристрастей милостивий Бог непомітно й наполегливо звершує Свою волю.

Неперевершеними за своєю красою і зворушливістю словами апостол Павло пояснив афінським мудрецям Божественний намір щодо створення та розселення людських рас і національностей. “Бог, Який створив світ і все, що в ньому, — говорить апостол, — створив Він з одного весь людський рід, аби жив по всій поверхні землі, призначивши заздалегідь окреслені пори та межі їхнього проживання, щоб шукали Бога: може, відчують Його і знайдуть”.(Дії 17:24-27)

Крім того, Бог ясно відкрив, що кожний бажаючий може ввійти “у зв'язок Заповіту”.(Єзек.20:37) Він створив землю для заселення її істотами, життя яких було б благословенням як для них особисто, так і для інших, а також славою їхнього Творця. Кожний бажаючий може сприяти виконанню цього задуму. Про таких сказано: “Цей народ Я утворив для Себе, — він буде звіщати про славу Мою”.(Ісаї 43:21)

Богу Своєму Законі виклав принципи, які являють собою підставу справжнього процвітання як цілих народів, так і окремих осіб. Ось що сказав Мойсей ізраїльтянам про цей Закон: “Це мудрість ваша та ваш розум”. “Це для вас не порожнє слово, — воно життя ваше”.(П. Закону4:6; 32:47) Благословення, обіцяні Ізраїлеві, на таких же умовах гарантовані кожному народові і кожній людині на землі.

За цілі століття до появи різних держав на світовій арені Усезнаючий Бог, дивлячись крізь віки, провістив піднесення й падіння всесвітніх імперій. Бог відкрив Навуходоносорові, що Вавилонське царство впаде, а після нього повстане наступне, котре також матиме свій період випробування. Через те що це царство не звеличувало правдивого Бога, воно зникне й поступиться місцем третьому царству. Але й третє також відійде; а четверте царство, міцне, як залізо, підкорить собі народи світу.

Якби правителі Вавилону — найбагатшого з-поміж усіх земних царств — мали страх перед Єговою, їм були б дані мудрість і сила для єднання з Ним. Але вони зверталися до Небесного Бога лише в скрутний час. Як і тоді, не отримавши допомоги від своїх мудреців, вони шукали її в подібних до Даниїла мужів, котрі шанували живого Бога і котрих шанував Бог. Саме до таких мужів вони зверталися за поясненням таємниць Провидіння. Бо хоч правителі гордого Вавилону володіли надзвичайним інтелектом, однак їхнє беззаконня настільки віддалило їх від Бога, що вони не змогли зрозуміти даних їм одкровень і застережень щодо майбутнього!

Дослідник Божого Слова може бачити в історії народів буквальне виконання Його пророцтва. Вавилон, врешті-решт, упав, оскільки за днів благополуччя його правителі вважали себе незалежними від Бога і приписували славу свого царства людським досягненням. Небесний гнів відвідав і Мідо-Персидське царство, бо й там був зневажений Божий Закон. Страх Господній не знайшов місця в серцях більшості громадян цього царства. Навпаки, процвітали беззаконня, блюзнірство та розтління. Наступні царства вирізнялися ще гіршою зіпсутістю; вони все більше деградували в моральному плані.

Влада, якою користується кожний земний правитель, дається йому Небом. Його успіх залежить від того, як він використовує цю владу. Божественний Вартовий звертається до кожного правителя: “Я тебе підперізую, хоч ти не знаєш Мене”.(Ісаї 45:5) Слова, сказані в давнину Навуходоносорові, — це урок життя: “Спокутуй твої гріхи милостинею і переступи — милосердям до бідних, може, продовжиться твій спокій”.(Дан.4:24)

Усвідомлювати, що “справедливість підносить народ”, що “трон зміцнюється правдою” і “підтримується милістю”; бачити дію цих принципів у прояві сили Того, Хто “скидає царів і настановляє царів”,(Прип.14:34; 16:12; 20:28) — означає розуміти філософію історії.

Усе це чітко відкрито тільки в Божому Слові. У світлі Святого Письма стає зрозумілим, що сила як цілих народів, так і окремих осіб криється не в можливостях чи умовах, котрі нібито роблять їх непереможними, і не в їхній чванливій величі. Вона визначається вірністю, з якою вони виконують Божий намір.